Роль батьків у соціальному становленні й розвитку обдарованої дитини

Першовідкривачами обдарованості дітей є батьки. Вони виконують головну роль у становленні й розвитку не лише обдарованості дитини, а й загалом її особистості.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ДЛЯ БАТЬКІВ. Часом осліплені любов’ю або егоїзмом батьки нав’язують дитині свої уявлення п світ і місце дитини в ньому. Невдала кар’єра одного з батьків стає причиною того, що дитині нав’язують мрію, яку самі колись не змогли реалізувати. На плечі дитини лягає тягар батьківських очікувань, які вона боїться не виправдати. Дитині не цікаво займатися чужою справою, її позбавляють можливості займатися тим, що подобається. Натомість талант дитини, яку ні до чого не зобов’язують, з року в рік стає яскравішим. Вона вчиться, наслідує, підлаштовується під закони соціуму, знаходить себе у тій чи тій галузі, а відтак самостійно реалізовує свої здібності.

У певний момент дитина сама відкриває свою обдарованість і розуміє, щ чимось відрізняється від інших. Дуже важливо в цей момент підтримати дитину, переконати, що її особливість – це нормально, щ як вона не розвивалася б – її любитимуть. Головне для дитини – спілкування: поглядом, дотиком, жестами, знаками, словами. Спілкування з рідними: мамою і татом, бабусею й дідусем, братами й сестрами. Батьки мають створити для дитини культ сім’ї, культ дому. Важливо, щоб дитина постійно відчувала радість, отримувала позитивні емоції. А досягти цього можна, використовуючи прості засоби, як-от: любов до дитини, одне до одного, хороший настрій, фантазію і творчість.
Сучасний російський психолог Юлія Гіппенрейтер надає батькам уроки спілкування з дітьми. У своїй книжці «Общаться с ребенком. Как?» автор надає рекомендації щодо висування вимог до дітей будь-якого віку з боку дорослого.

Не вимагайте від дитини неможливого або того, що виконати важко, ліпше придивіться, що можна змінити в навколишньому середовищі на користь дитини; коли ви говорите про свої почуття дитині, висловлюйтеся від першої особи, повідомте про себе, свої переживання, а не обговорюйте поведінку дитини тощо.

Темою одного з «уроків» є вміння дорослого слухати дитину: батькам необхідно оволодіти методикою «активного слухання». Сутність такого слухання – «повертати» дитині в бесіді те, про що вона вас повідомила, при цьому позначивши його почуття. Щоб було зрозуміло, наведемо два діалоги пасивного й активного слухання співрозмовників.

Пасивне слухання Активне слухання
Мама: Володю, одягайся швидше, до садка запізнюємося.
Володя: Я не можу, допоможи мені.
Мама: Не вигадуй. Скільки разів ти вже сам одягався!
Володя: Сорочка противна, не хочу її.
Мама: Нові фокуси! Зараз же одягайся!
Володя: А у мене не застібається…
Мама: Не застібається – так і підеш. Усі діти побачать, який ти неохайний.
Володя: Ти погана… Мама: Володю, одягайся швидше, до садка запізнюємося.
Володя: Я не можу, допоможи мені.
Мама (зупиняється на хвилинку): Не можеш сам впоратися…
Володя: Сорочка противна, не хочу її одягати.
Мама: Тобі не подобається сорочка…
Володя: Так. Учора діти сміялися з неї: говорили, що вона дівчача.
Мама: Тобі було дуже неприємно. Розумію… Давай одягнемо ось цю!
Володя (із полегшенням): Давай!
(швидко одягається)

До речі, так «активно» можуть слухати одне одного й дорослі, тобто батьки.
Любити дитину – не означає все за неї або для неї робити. Насамперед слід допомагати дитині в разі необхідності, підтримувати, виявляти терпіння й уважність. Поради батькам щодо успішної взаємодії з обдарованою дитиною наведено в Додатку.

Пам’ятка для батьків
щодо успішної взаємодії з обдарованою дитиною

Плекаючи обдарованість дитини, батькам необхідно:
• приймати дитину такою, якою вона є, а не розглядати її як носія талантів;
• давати дитині змогу самостійно шукати вихід із ситуації, що склалася, розв’язувати завдання, яке їй під силу, навіть якщо батьки вважають, що самі впораються ліпше та швидше;
• не тиснути на дитину, не нав’язувати своє бачення у виконанні певної справи, але за потреби бути готовими прийти на допомогу;
• відповідаючи на поставлене дитиною запитання, не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що батьки знають самі, а надати конкретну відповідь;
• виявляти серйозне ставлення до запитань і висловлювань дитини;
• надавати можливість дитині демонструвати свої досягнення;
• належно облаштовувати місця для занять дитини улюбленими справами;
• надавати допомогу дитині в поліпшенні результатів її роботи;
• привчати дитину мислити самостійно;
• регулярно читати дитині цікаву з пізнавального боку літературу;
• спонукати дитину до фантазування, вигадування історій;
• уважно ставитися до особистих потреб дитини;
• знаходити час для того, щоб побути з дитиною наодинці;
• не карати дитину за ненавмисно зроблені помилки;
• надавати допомогу в її експериментуванні з навколишнім середовищем у пізнавальних цілях;
• учити дитину не боятися проблем, а розв’язувати їх;
• надавати допомогу дитині в її особистісному розвитку;
• виховувати в дитини позитивне ставлення до своїх здібностей;
• довіряти дитині;
• стимулювати самостійність дитини.

6. Принципи взаємодії педагога з обдарованими дітьми

Безперечно, роль педагога у спрямуванні розвитку дитини величезна. Особливо вважливими при цьому є його особистісні якості, зокрема зрілість. Однак зрілість не у значенні вікової категорії. За визначенням тлумачного словника, зрілість – це повне розкриття своїх здатностей, що досягається в перебігу розвитку. Характерною рисою і професійно, і емоційно зрілих педагогів є те, що вони чітко усвідомлюють свої цілі і завдання, не побоюються обдарованих дітей, а навпаки, з готовністю приймають виклик з їх боку, володіють знаннями й досвідом застосування різних методик, а тому здатні знайти підхід до будь-якої дитини.

Психологи впевнені, що позитивна Я-концепція педагога прямо пов’язана з його доброзичливим ставленням до дітей. Педагога, який має низьку самооцінку, тямуща дитина, навіть якщо їй лише чотири роки, може поставити у незручне становище.

Обдарована дитина схильна ставити перед собою надзвичайно складні завдання й дуже засмучується, якщо не вдається їх розв’язати. Педагогу важливо вникнути в причину неспокою дитини й допомогти їй подолати невпевненість у своїх силах.
Розвиток та формування творчих здібностей дітей здійснюється за допомогою системи спрямованого педагогічного впливу через спеціально організовану взаємодію, що виявляється у формі гри, навчання, спілкування та праці. Становлення й розвиток здібностей є результатом навчання, і що сильніше підкріплення, то швидшим буде розвиток. Що різнобічнішим діяльність дитини, то різнобічні ший шлях пізнання нею навколишнього світу, а отже, – і розвиток здібностей. У всіх видах діяльності дитина спілкується з оточенням – дітьми та дорослими, набуває від них знань і вмінь, оволодіває мовленням.

Тож цілеспрямоване опосередковане керівництво діяльністю дитини з боку дорослого посилює ефективність педагогічного впливу, спрямованого на розв’язання завдань її гармонійного розвитку.

Залишити відповідь

Your email address will not be published.

nineteen − six =