Родина є основою держави. Без родини не можуть існувати наро¬ди. Родина – це рід, покоління людей зі спільними інтересами, спільною діяльністю, де всі шанують і допомагають одне одному.
Найсильніший вплив на формування душі й характеру дитини справляє мати, яка завдяки своїй любові може творити дива. Дитині потрібна і батькова увага й порада. Вагому роль відіграють у родині дідусі, бабусі, брати, сестри, інші родичі.
Родина – це перша школа найбільшого і найважливішого скар¬бу людини – рідної мови. Здорове родинне середовище запобігає денаціоналізації, протистоїть відчуженню. Правильне родинне вихо¬вання – запорука розвитку українського народу, основа формування фізичного й морального здоров’я дитини.
Родинне виховання – перша природна й постійно діюча ланка виховання національного. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна добитися значних змін у подальшому спільному вихованні молодого покоління. У родині закладається духовний стрижень особистості, основи її моралі, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.
Батьки як головні вихователі відповідають перед власною совістю, народом, державою за долю дітей, їхню моральну зрілість, вихованість. Національно свідомі батьки вважають виховання дітей священним обов’язком, усіма силами сприяють оволодінню ними скарбами куль¬тури як рідного, так і інших народів.
Основними завданнями родинного виховання є:
• формування моральних цінностей з позиції добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності;
• створення сприятливої трудової атмосфери в родині, праця дітей з ранніх літ на благо сім’ї, рідних і близьких;
• залучення дітей до чарівного світу знань через народні казки, пісні, прислів’я, приказки, думи, лічилки тощо;
• піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань ди¬тини;
• турбота про те, щоб кожна дитина нормально розвивалася, володіла рідною мовою, знаннями про довкілля (рідний край, приро¬ду тощо);
• залучення дітей до активної участі у народних звичаях, об¬рядах, виховання в них національної свідомості й самосвідомості, національного характеру тощо.
Впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» потребує оновлення стратегії й тактики взаємодії педагогів із батьками, зміни її векторів та акцентів, осучаснення пред¬мета розмов, розширення спектра життєво важливих проблем, на¬дання більшої щирості й відвертості зустрічам, їх конструктивності, неформалізованості.
Модернізація дошкільної освіти не може не торкнутися сучасної сім’ї, залишити родину стороннім спостерігачем змін, що відбуваються у першій ЇЇ ланці, не торкнутися її інтересів. Важливо залучати батьків до процесу оновлення змісту, форм і методів освіти своїх дітей, підтримувати бажання перенести доцільне в практику сімейного ви¬ховання.
Об’єднання зусиль допоможе створити широкий розвивальний простір, сприятливий для повноцінного буття дитини в сім’ї та дитя¬чому садку, розкриттю нею своїх сутнісних сил, становленню як ак¬тивного суб’єкта індивідуальної та колективної діяльності.
На часі складна й відповідальна просвітницька робота дошкільного закладу спрямована на розширення й поглиблення уявлень членів ро¬дини про сучасні навчальні заклади, роль вікових та індивідуальних особливостей дитини в її особистому становленні, сутність компе¬тентності як інтегративну якість особистості.
Батьки повинні встановити:
• влаштовує їх чи ні якість дошкільної освіти дитини;
• ставлення вихователів до малюка, характер спілкування, умови догляду;
• статус дитини в групі однолітків;
• вплив на неї педагога.
Вивчається також участь батьків вихованців у житті дошкільного закладу, групи (чи є членами батьківського комітету, чи надають по¬сильну допомогу, цікавляться життям групи, дитячого садка; чи діляться власним досвідом виховання та догляду; чи відвідують батьківські збори тощо). З’ясовуючи рівень задоволення батьків якістю дошкільної освіти, особливу увагу варто звертати на їхні запити: чого саме вони очікують від дошкільного закладу; як ставляться до запро¬вадження додаткових освітніх послуг, а головне – чи усвідомлюють, як обране ними додаткове навчання впливає на загальний розвиток дитини, її психофізичний стан.
Сьогодні вкрай важливо узгодити позиції та очікування педагогів і батьків, принаймні з основних напрямів, гуманізувати взаємодію, налаштуватися на потребу професійного та особистісного самовдо¬сконалення.
Для цього необхідно:
• ознайомити членів родини з ефективними методами і прийомами формування у дітей різних форм активності;
• розкрити важливість ролі матері й батька у вихованні хлопчика і дівчинки;
• формувати готовність розмовляти з дитиною на теми, які її цікавлять – про народження, сенс людського життя, любов, довіру, правду тощо;
• надати родинам допомогу у вихованні почуття впевненості в собі;
• переорієнтувати батьків із дорослої на дитячу модель буття ди¬тини в сім’ї тощо.
Отже, завдання педагога – не перетворити батьків на вчителів, які мають удома продовжувати навчальний процес, а зробити домівку місцем затишку, радості, відчуття комфорту й захищеності.
Важливо підказати родині, як у домашніх умовах організувати художньо-творчу, продуктивну діяльність, забезпечити оптимальний руховий режим дитини та створити розвивальне середовище в дитячій кімнаті.
Під час ознайомлення з програмою постає реальна потреба в ор¬ганізації просвітницької роботи з родиною. Адже батькам надзви¬чайно складно зрозуміти науковий виклад змісту й зорієнтуватися в ньому.
Робота із сім’єю передбачає врахування сучасних тенденцій роз¬витку стосунків між батьками й дітьми, їхніх технологій, ціннісних орієнтирів, особистісних якостей батьків і дітей, особливостей впливу сім’ї на становлення особистості дитини.
Зміст цієї роботи забезпечується:
• вивченням родинних традицій;
• спрямованістю на індивідуальні та міжособистісні зміни;
• вдосконаленням виховної функції сім’ї та функції первинної со¬ціалізації дитини;
• залученням родини до активного соціального життя.
Поряд із традиційними прийомами ознайомлення дітей зі світом людей (екскурсії, цікаві зустрічі, етичні бесіди, заняття з ознайомлен¬ня з довкіллям, спостереження, іфи соціальної тематики тощо) вар¬то залучати їх до складання родовідного дерева, розглядання родин¬них фотографій, ознайомлення з документами, листами, родинними реліквіями.
Отже, родина є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів родини полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками. Родина покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційної сфери особистості дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості в собі, компетентності у різних сферах життєдіяльності.
Виховання в родині здійснюється завдяки застосуванню специфіч¬них форм і методів впливу і спрямовується на особистий розвиток ди¬тини, її соціалізацію. У родині як першому соціальному середовищі визначається соціальний статус дитини, її права й обов’язки, заклада¬ється підґрунтя для становлення її світогляду й переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, соціальної поведінки.
Родинне оточення, особливості взаємин між членами родини сприяють формуванню соціального, фізичного й морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або, іноді, навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їхній поведінці, протиправної діяльності підлітків.
Лис 10