Правильна постава: що необхідно знати
За визначенням учених постава — це звичне положення тіла людини у спокої та під час руху. Формується постава, починаючи з раннього віку, в процесі розвитку, росту і виховання дитини. Пра¬вильна постава робить фігуру людини красивою і сприяє нормально¬му функціонуванню рухового апарату та всього організму людини в цілому. Тому необхідність формування правильної постави є не ли¬ше естетичною, а й медичною вимогою.
Постава виконує дуже важливі для життєдіяльності людини функції:
• утримує кістки і суглоби у правильному положенні, оптимізуючи роботу м’язів;
• дає змогу знизити надмірне стирання суглобних повер¬хонь;
• зменшує навантаження на зв’язки, що підтримують суглоби хребта;
• запобігає фіксації хребта у неправиль¬ному положенні;
• запобігає втомі, оскільки м’язи працю¬ють ефективніше, даючи змогу орга-нізму витрачати менше енергії;
• сприяє поліпшенню зовнішнього ви¬гляду.
Показники правильної постави:
• вигини хребта виражені помірно
• лопатки розташовані симметрично
• плечі перебувають на одному рівні
• живіт підтягнутий
• ноги прямі
• м’язи добре розвинені
• хода легка
Порушення постави можуть призвести до патологічних змін у хребті й інших суглобах, погіршення діяльності органів кровообі¬гу, дихання, травлення, до зниження зору, головного болю тощо.
Чинники, що впливають на поставу
Є багато чинників, що негативно впливають на поставу. Зміни у скелеті можуть бути вродженими або набутими, зокрема у резуль¬таті перенесеного захворювання. Скажімо, існує взаємозв’язок між зниженням слуху на одне вухо і поганою поставою. Людина, бажаю¬чи краще чути, весь час нахиляє голо¬ву в бік того, хто говорить. Це входить у звичку і з часом призводить до пору¬шення постави.
На формування постави можуть впливати і деякі особистісні риси. Ду¬же часто невпевнену в собі дитину із заниженою самооцінкою можна помі¬тити за неправильною поставою. Адже діти, які комплексують з приводу своєї зовнішності, намагаються бути менш помітними, тому голову понуро опус¬кають униз, а плечі зводять уперед. У таких дітей поступово розвивається кособокість, сутулість, грудна клітка ро¬биться вузькою і плоскою, кути лопаток відходять від хребта, набираючи вигля¬ду крилець, живіт подається вперед. Це призводить до того, що рухливість грудної клітки зменшується, дихання стає менш глибоким, знижу¬ється життєва ємність легень, самопочуття погіршується, дитина швидше стомлюється. Поява цих симптомів негативно впливає на са¬мооцінку дитини, яка занижується ще більше.
Рекомендації батькам щодо формування правильної постави у дітей
Ми багато чуємо про правильну поставу, про те, наскільки важ¬ливо стежити за нею, як це гарно і корисно. Що ж потрібно робити для її підтримання у гарній формі? Як навчити дітей піклуватися про свою спину?
Для цього ми рекомендуємо батькам і педагогам:
• своїм прикладом постійно показувати дитині, як потрібно правильно ходити і стояти;
• слідкувати за тим, чи правильно дитина ходить:
– великий палець ноги має бути направлений уперед;
– внутрішні поверхні стоп під час ходьби мають перебувати близько одна від одної, а коліна не повинні стикатися;
– руки не повинні «бовтатися» із боку в бік, права рука має рухатися вперед одночасно з лівою ногою, а ліва рука — з правою ногою;
• постійно слідкувати за поставою дитини в положенні сидя¬чи – спина дитини менше стомлюватиметься, якщо вона опиратиметься на спинку стільця, а ноги стоятимуть на підлозі або на підставці усією стопою;
• залучати дитину до фізичної культури, спорту, забезпечу¬вати різні навантаження на м’язи з метою їх тренування, адже слабкі м’язи погано утримують скелет;
• забезпечити дитині повноцінне харчування, яке сприяти¬ме нормальному розвитку мускулатури і скелета дитини, яка росте;
• враховувати, що на формування постави впливають звич¬ки повсякденного життя – манера стояти, ходити, сидіти за обіднім столом, під час перегляду телевізійних передач, тому потрібно попереджати формування звичок, які мо¬жуть згубно вплинути на поставу; слідкувати, щоб дитина носила сумку чи портфель то на правому, то на лівому плечі. Це попередить викривлення хребта, плечі будуть рівними, постава – правильною.

Як створити безпечний простір вдома
У вашому будинку росте малюк і з кожним днем він стає все допитливіше. Дитина щохвилини і дуже активно освоює простір, що його оточує. Кожна мама знає, що без жодного синця, подряпини виростити дитину просто неможливо. Тому головне завдання батьків забезпечити своїй дитині безпечний простір для більш повного дослідження навколишнього світу. І починати потрібно з повного огляду вашої квартири, пам’ятаючи при цьому про один важливий критерій –небезпеку краще попередити, ніж потім лікувати наслідки.
Для цього Вам доведеться виробити “звичку до безпеки”. Ось кілька порад, над якими Ви можете подумати, а також пояснити дитині правила безпеки:
• Ніколи не залишайте дитину одну на кухні!
• Завжди відвертайте від краю плити рукоятки сковорідок, що стоять на ній, щоб дитина не могла дотягнутися і вилити на себе киплячий жир
• Завжди вимикайте газ
• Завжди замикайте дроти електрочайників
• Завжди забирайте в недоступне місце несправні електроприлади
• Завжди стежте за тим, щоб гарячий посуд не стояв на краю стола, на підвіконні
• Завжди надійно замикайте ліки і все, що може виявитися отруйним для дитини
• Завжди прибирайте подалі небезпечне для дитини обладнання, ремонтуйте штепселі і підвісні проводи, що бовтаються
• Завжди стежте за тим, щоб серед іграшок були відсутні дрібні предмети
• Завжди вставляйте блокіратори в електророзетки, щоб малюк не зміг засунути викрутку, шпильку, пальчик в одну з дірочок, які він бачить в стіні.
Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка.Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електродротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов’язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими.Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітей.Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитися в закритих шухлядах під замком.Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам’ятайте, що таблетки та пігулки малюкам часто уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем.
Ці запобіжні заходи допоможуть Вам менше турбуватися, коли Ви і Ваша дитина переміщаєтеся по дому в різних напрямках в один і той же час! Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.
Часом небезпека може підстерігати дитину, здавалося б, із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров’я і життя малят можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них (особливо це стосується так званих імпортних іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні) фарбують шкідливими фарбниками.У середньому дошкільному віці діти ще іноді тягнуть іграшки до рота, і це призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим чином, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екзему шкіряного покрову. Пухнасті м’які іграшки, як правило, виготовляються із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечні й іграшки, що стріляють пістонами.Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюка речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.Поясніть дитині, що олівці і стержні кулькових ручок не можна гризти.

ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ
Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.
Патріотизм (грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
У розділі “Дитина і навколишній світ” програми виховання “Малятко” окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна”). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття “Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її”, “Пам’ятні місця України”, “Рідне місто (село)”, “Вулиці нашого міста (села)”, “Наш герб” та ін.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб’єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.
Усе це активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.
Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати ознаки національної належності людей, особливо коли йдеться про нації, які не мають помітних відмінностей у зовнішності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитини до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків. У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжиття) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загальнолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є діти різних національностей.
Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:
а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;
б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;
в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлумачить поняття “людство” як сукупність усіх людей, які населяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.
У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.
Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам’яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.
Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.
Спрямованість морального виховання на загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.

Вправи для розвитку голосу

Важливо проводити також вправи для розвитку голосу. Такі ігрові вправи необхідно проводити на добре знайомих дітям звуконаслідуваннях. Під час занять необхідно стежити за тим, щоб усі звуконаслідування дитина вимовляла на видиху.«Аня співає пісеньку».

А-а-а, а-а-а.

«Гуде потяг». У-у-у, у-у-у.

«Болить зуб». О-о-о, о-о-о.

«Пароплав гуде». И-и-и, и-и-и.

«Жабенята посміхаються” І-і-і, і-і-і.

«Заблукали в лісі». Ау-ау-ау-ау.

«Малюк плаче». Уа-уа-уа-уа.

«Пісенька водички». С-с-с-с.

«Пісенька комарика». З-з-з-з.

«Пісенька вітру». В-в-в.

«Гріємо ручки». Х-х-х-х.

«Стукають підбори ». К-к-к-к.

«Граємо на барабані». Д-д-д-д.

«Гусак сичить», «Кулька сдувається». Ш-ш-ш-ш.

«Жук дзижчить». Ж-ж-ж-ж.

«Зозуля кує». Ку-ку, ку-ку.

«Гусак». Га-га-га.

«Корова». Му-му-му.

Проспівування на одному видиху звукової доріжки а-о-у-и-е (один звук плавно переходить в інший, і кожний тягнеться не менше 2 сек.);

Проспівування на одному видиху звукової доріжки зі зміною висоти і сили голосу (пошепки, тихо, голосно, тоненьким голоском, грубим голосом);

Проспівування звуку А на видиху (зробили глибокий вдих, надули животик, плечі не піднімаються, на видиху співаємо «А-а-а-а-а-а-а!»)

Проспівування простої мелодії (наприклад, «У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялинонька, і зайчик з нею ріс…») на звук М чи У. Тобто, дитина робить глибокий вдих, надуває животик, а потім, на безперервному видиху, начебто наспівує тільки мелодію пісеньки («м-м-м-м м-м-м-м…»); Розвиток голосу – за допомогою голосового апарату ми видаємо звуки, різна по висоті, силі та тембру. Якщо в дитини виникли певні проблеми, завданням педагога є наступне: по-перше, розвивати у дітей основні якості голосу – силу й висоту, по-друге, привчати їх говорити без напруження, змінюючи голос відповідно до ситуації.

1. Заспокой ляльку.

Мета: розвиток тембру голосу, мовленнєвого дихання.

Обладнання: дитячі стільці і ляльки за кількістю дітей.

Описання вправи: діти сидять і тримають ляльок. Педагог говорить дітям, що ляльки плачуть і їх треба заспокоїти – заспівати колискову.

Дорослий сам показує, як треба качати ляльку і тихенько наспівує на звук «А» мотив колискової.

Під музику діти качають ляльок і тихо співають.

2. Луна.

Мета: розвиток сили голосу та мовленнєвого дихання, активізація м’язів губ та нижньої щелепи.

Описання вправи: діти під повільну спокійну музику ходять по залу та уявляють, що гуляють по лісу – збирають гриби та ягоди. Потім діляться на дві групи. Одна група дітей йде у один кінець залу, друга – у протилежний. Музика стає більш гучною та тривожною. Перша група дітей гучно кричить: «АУ – АУ – АУ!», а друга відповідає їй тихо «ау – ау – ау» під тиху музику. Перекликаючись, дві групи дітей зустрічаються і йдуть під бадьору музику із лісу додому.Оскільки звуки мови утворюються при видиху, його організація найбільш важлива для постановки голосу. У легенях не повинно бути надлишку повітря, яке у такому разі прагне вирватися назовні, примушуючи надмірно напружуватися голосові зв’язки, і не повинно бути дефіциту повітря, оскільки це може викликати несприятливі наслідки в легенях. Навчитися вірно використовувати повітря, що видихається, — одне із складних завдань.

Вправа 1. Зробіть вдих на рахунок 1, 2, 3, 4, на 5, 6 — затримайте дихання, на рахунок 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 — видих.

Вправа 2. Повторіть завдання вправи 1, але при видиху рахуйте вголос: 7, 8…15.

Вправа 3. Зробіть короткий вдих, трохи затримайте дихання, при видиху почніть рахувати: 1, 2, 3, 4 і так далі. Темп рахунку не прискорювати, повітря не добирати.

Вправа 4. Вимовіть скоромовку-лічилку, зробивши вдих в місці, вказаному *, і продовжите на видиху, наскільки вистачить повітря: “Як на горі, на пагорбі стоять тридцять три Єгорки*: раз — Єгорка, два — Єгорка, три — Єгорка і так далі”.

Вправа 5. Кожну строфу приведеного нижче вірша “Будинок, який побудував Джек” в перекладі С.Я.Маршака вимовіть на одному видиху, не добираючи повітря. Зверніть увагу на положення тіла: обов’язково стоячи, спина пряма, руки уздовж боків або за спиною, голова не опущена і не задерта вгору.

Ось будинок, що побудував Джек..

А це пшениця, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це веселий птах синиця, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось кіт, який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось пес без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це корова безрога, така, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це старенька сива і строга, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

А це ледачий і товстий пастух, Який свариться з корівницею строгою, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Ось два півні, Які будять того пастуха, Який свариться з корівницею строгою, Яка доїть корову безрогу, таку, що Буцнула старого пса без хвоста, Який за комір тріпає кота, Який лякає і ловить синицю, Яка часто краде пшеницю, Яка в темній коморі зберігається В будинку, що побудував Джек.

Вправа 6. Це вправа для тренування діафрагми. Вимовіть даний нижче текст, не закриваючи рота. Можна уявити, що вам поставили пломбу і не можна закривати рот:

Дві години не їсти? Жахливо!

Я не снідав марно.

Їсти хочу як ніколи!..

Дві години зачекати? Залюбки!

Є характер, воля є,

Раз не можна — не стану їсти!

Вправа 7. Уявіть, що ваші груди і легені – гармонія. Грайте на ній: при ударному складі руки, зігнуті в ліктях, відскакують від боків:

Ух ти, ох ти!

Ми наділи кофти,

Руки радісно у боки,

Та з хлопцями “гопака”!

Гоп-ля! Гоп-ля! Гоп-ля-ля!

Танцюємо, серце веселя!

Вправа 8. Проведіть ігри-змагання:

а) “Хто довше?”:

— прожужжит бджолою (ж-ж-ж-ж-ж);

— продзвене комаром (з-з-з-з-з);

б) “Хто більше?”:

— випустить повітря з проколеної шини (с-с-с-с-с);

— задує свічок на іменинному торті (ф-ф-ф-ф-ф).Прислів’я і приказки

Бачить око далеко, а розум (думка) ще далі.

Без дисципліни слабкі велетні.

Без діла жити — тільки небо коптити.

Без муки — немає науки.

Без язика і дзвін німий.

Берися дружно, не буде огрядне.

Брехня не споре: поплутає скоро.

Від добра добра не шукають.

Ворог бойок, та наш народ стійкий.

Ворона за море літала, та вороною повернулася.

Впав, так цілуй матір сиру землю та ставай на ноги.

Всі за одного і один за всіх.

Всяка осика своєму бору шумить.

Вчися доброму, так худе на розум не піде.

Герой ніколи не помре, він вічно в народі живе.

Де квітка, там і медок.

Добре сонечко: влітку пече, а взимку не гріє.

Добро не помре, а зло пропаде.

Дотримуйся хліба для обіду, а слово для відповіді.

Живе слово дорожче за мертву букву.

За морем тепліше, а у нас світліше.

Збрешеш не помреш, та вперед не повірять.

Знявши голову, по волоссю не плачуть.

І вовки ситі, і вівці цілі.

І сила розуму поступається.

Кому мир не дорогий, той нам і ворог.

Корінь навчання гіркий, та плід його солодкий.

Коротко та ясно.

Краса, як сила, мовчазна, а пиха, як слабкість, говірка.

Краще недоговорити, чим переговорити.

Краще ногою затнутися, чим язиком.

Критика не вбиває, а випрямляє.

Маленька справа краща за велике неробство.

Малий язик та всім тілом володіє.

Менше говори та більше роби.

Мило сіре, та миє біло.

Миру не чекають — його завойовують.

Москва всім містам мати.

Москва не клином зійшлася, околиці немає.

Москва, що граніт, — ніхто Москву не переможе.

На велику справу — велике слово.

На одному місці і камінь мохом обростає.

На рідній стороні і камінчик знайомий.

На язику мед, та під язиком лід.

Не всяка знахідка скарб.

Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на справу тупий.

Не червона хата кутами, а червона пірогами.

Ніяке погане до добра не доведе.

Освіта — світло, а безграмотність — тьма.

Освіченість — краса, безграмотність — простота (суха).

Повторення — мати навчання.

Поганий початок — і справа стала (все назад помчало).

Правди не переспориш.

Правду погубиш і сам з нею пропадеш.

Прилетів гусак на Русь — погостює та відлетить.

Рідна мати і високо замахується, та не боляче б’є.

Розум добре, а два краще.

Розум за морем не купиш, коли його у хаті немає.

Своя земля і в жмені мила.

Слово не горобець: вилетить — не зловиш.

Слухом земля повниться.

Сорочка біла, та душа чорненька.

Споконвіку книга ростить людину.

Справа майстра боїться.

Твоїми б вустами та мед пити.

У багатослівності не без марнослів’я.

У всякого Федорки свої обмовки.

Учи інших — і сам зрозумієш.

Хліб їж, та правду слухай.

Хороша дудка, та не дудить.

Хороша квітка, та гострий шипок.

Хто за правду горою, той справжній герой.

Худий той птах, який гніздо своє бруднить.

Худі вести не лежать на місці.

Честь розум народжує, а ганьба і останній відніме.

Чужим розумом в люди не вийдеш.

Швидка біда початок.

Шила в мішку не втаїш.

Що не доладно, то і не гаразд.

Що одному не жарт, то колективу хвилинка.

Що одному незручно, то колективу зручно.

Що посієш, то і збереш. Що збереш, то і змолотиш.

Язиком не поспішай, а справою не лінуйся.

Як ні мудри, а совісті не перемудруєш.

Якщо в групі новенька дитина

Процес адаптації до умов дошкільного закладу часто є для дитини досить драматичною подією. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги… Але головна відмінність — розлучення з мамою. Усе це може викликати в дитини напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відображається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.
Перші дні перебування в дошкільному навчальному закладі завжди складні для дитини. Вона потрапляє в нове, поки незвичне соціальне середовище і має пристосуватися до його умов. Це активний процес, що часто має негативний результат. Як допомогти малюку легше адаптуватися і вільно почуватися в групі однолітків? Пропонуємо до уваги вихователів декілька нескладних правил, дотримання яких дасть змогу уникнути труднощів у спілкуванні між дитиною та вихователем, дитиною та групою однолітків.
ПРАВИЛО ПЕРШЕ: спокійно реагуйте на прояви нестійкого емоційного стану дитини.
Звісно, малюк сумує за домівкою і батьками, йому бракує емоційного і тактильного контакту з ними. Замінити цей контакт ви не зможете. Дитина цього і не очікує, але їй необхідно, щоб ви зрозуміли ЇЇ стан і розділили його. Тож не нав’язуйте тактильний контакт: не беріть дитину на руки — буде пручатися, не обнімайте без її згоди — відштовхне, не беріть за руку – висмикне, і за жодних обставин не підштовхуйте в спину — сприйматиме це як примус до небажаної дії.
Замість цього використайте словесний прийом «віддзеркалення» стану дитини. Сядьте поряд, тихим і лагідним голосом поговоріть із нею. Дайте їй відчути, що ви розумієте її стан і вболіваєте за неї.
Наприклад, скажіть: «Я розумію, що тобі важко. Тобі здається, що ти залишилася сама, але це не так. Я завжди буду поруч, хоч я не мама, але постараюся, щоб тобі було цікаво зі мною. Ми можемо гратися разом. Тут є багато цікавих ігор та книжок. Поглянь, скільки дітей у групі! Колись вони теж уперше прийшли сюди і теж сумували, а зараз — ні. Повір, тобі буде цікаво. Ось моя улюблена іграшка. Нумо познайомимо її з тією, що ти принесла з дому! Можна моїй іграшці торкнутися лапкою твоєї іграшки? А тебе?»
Рекомендуємо вихователям мати у своєму арсеналі незвичні для дитини іграшки, які неможливо придбати в магазині. Це можуть бути саморобні іграшки, що вирізняються з-поміж інших:
■ розміром — мишенятко чи ведмежатко завбільшки з мізинчик, зроблені з хутра чи м’якої тканини;
■ нестандартною формою — квадратний кіт чи круглий пес;
■ звучанням — дзвіночок чи мелодійне брязкальце;
■ забарвленням — поросятко з кольоровими вушками та хвостиком.
Цікавими для дітей є ляльки-рукавички, які можна одягати на руку і використовувати під час театралізованих ігор. Тож радимо вам, шановні колеги, звернути увагу на дитячі рукавички як основу для виготовлення таких іграшок. Ви можете придбати пару дитячих рукавичок або використати ті, які «засумували» без пари в роздягальні вашої групи. Зверху на рукавичку за допомогою липкої стрічки прикріпіть метелика, кольорового жучка, жабку, зайчика тощо. Можна прикріпити невелику готову чи виготовлену власноруч іграшку — і лялька-рукавичка готова.
Така іграшка допоможе вихователеві встановити тактильний контакт з дитиною. Адже подати долоньку яскравому метелику чи якомусь пухнастику, що кумедно ворушить лапками — пальчиками рукавички, – цікавіше, ніж вихователеві. Іграшку на рукавичці можна використовувати разом з іншими іграшками для розігрування дітьми нескладних сюжетів оповідань та казок, лічилок і мирилок, а також для легкого пальчикового масажу. За допомогою таких іграшок можна організувати веселе навчання правил побудови діалогу, пове­дінки в ситуаціях «Знайомство», «У транспорті», «У гостях» тощо.
ПРАВИЛО ДРУГЕ: залучіть дитину до цікавої діяльності, що потребує тривалої зосередженості, і забезпечте ситуацію успіху.
Загальновідомо, що успіх в одних діях спонукає малюка до нових звершень. Найкращим видом діяльності, що стане для дитини успішною, є художня праця. Зміст її може бути різним, наприклад виготовлення таких творчих виробів, як-от:
– серветки-підставки під чашку з кольорового картону;
– «картинки настрою» з картону та тонких кольорових атласних стрічок;
– листівки з найпростіших елементів, створених у різних техніках — квілінг, макраме тощо.
Головне, щоб виріб було легко виготовляти, він мав практичне застосування і дитина могла забрати його додому та продемонструвати свої успіхи батькам.
Зустріч двох сердець
За допомогою шаблонів вирізаємо з картону два серця (можна замінити на сонечко та хмарку, дві квітки тощо) та робимо в них отвори для пальців.
Спочатку дістаньте і розкладіть на столі необхідні матеріали. Вони мають бути яскравими та привабливими. Почніть розглядати їх разом з іншими дітьми, а новачка посадіть біля себе.
Для виготовлення серветки-підставки під чашку роздайте дітям шаблони — квадрати з цупкого картону розміром 10 х 10 см, — клей, пензлики для клею і різні прикраси, зокрема дрібно нарізані кольорові нитки чи папір. Запропонуйте дітям занурити пензлик у клей і «намалювати» ним найпростіші фігури чи об’єкти — хвильки, сонечко, коло чи декілька кіл різного розміру тощо. Покажіть, як легко можна створити красиву серветку, просто насипавши ниточки чи дрібно порізаний кольоровий папір на клейовий малюнок. Зайві прикраси треба струсити.
Виготовлення такої серветки — хороший привід для розмови з дитиною: «Кому ти хочеш зробити серветку? А хто ще є у тебе вдома? Може, зробимо ще одну?».
Для створення «картинки настрою» вам знову знадобляться квадрати з цупкого картону розміром 10 х 10 см, на які діти за бажанням наклеюватимуть кольорові стрічки (ширина — 1 см, довжина — 12-15 см) у будь – якому напрямку і в будь-якій кількості, але так, щоб повністю закрити картонну основу. Закінчивши роботу, вихователь має обрізати краї стрічечок так, щоб вони на 0,5-1,0 см виступали над краєм картону.
Такі картинки приємні на дотик, гарні на вигляд і можуть бути використані як декор у групі чи в дитини вдома. За допомогою звичайної канцелярської скріпки зробіть гачечок і підвісьте картинку над шафкою дитини. З декількох таких картинок можна зробити настінне панно, а якщо основа картинки не прямокутна, а округла — «букет настрою» дитини впродовж тижня.
Поки діти працюють, ви можете зробити і свою «картинку настрою». Наклеюючи кольорові стрічечки на основу, проговорюйте, чому ви обираєте той чи той колір.
Вихователь: «Це стрічечка жовтого кольору. Я беру її, бо сьогодні сонячний день, і я цьому рада. Червоний колір такий яскравий і веселий, як діти в нашій групі. Синій – спокійний і уважний. А зелений наче кличе на прогулянку. Ми були на прогулянці, і настрій у мене був хороший».
Листівки у техніці квілінг діти можуть виготовити, використовуючи заготовки, зроблені вихователем. Обираючи колір і розмір запропонованих елементів, діти наклеюють їх на картон, утворюючи нескладні візерунки, квіти, курчат, метеликів тощо.
А от удосконалити вміння зав’язувати шнурки допоможе інше завдання — виготовлення листівки у вигляді рибки із хвостиком із шерстяних ниток чи шнурочків.
Для виготовлення такої рибки потрібні різноколірні м’які нитки та овальна основа з картону — тулуб рибки. З одного боку картонної основи по краю зробіть невеличкі отвори. Розгляньте з дітьми основу і нитки, визначте, якого вони кольору. Покажіть дітям, як можна зробити рибці гарний хвостик. Для цього в кожен отвір слід просунути ниточку (шнурок, стрічечку) і зав’язати її на вузлик. Що більше ниточок — то гарніший хвостик.
ПРАВИЛО ТРЕТЄ: ознайомте дитину з плануванням та обладнанням групової кімнати за допомогою гри.
Вихователь: «Хочу перевірити, хто з вас найуважніший Для цього огляньте нашу групу і запам’ятайте, що і де в ній розміщено. Потім заплющте очі і дайте відповіді на мої запитання. Підніміться з килимка. Станьте одне за одним і покладіть руки на плечі того, хто стоїть перед вами, — утворимо казковий потяг. Він допоможе нам об’їхати всю групу. Рушаймо!»
Станьте на чолі «потяга» і скеровуйте його рух. Новеньку дитину поставте за собою, щоб весь час бути з нею поряд. Рухайтеся не поспішаючи, щоб діти не відчували дискомфорту. Під час «подорожі» зупиніть «потяг» біля куточка природи, ігрової зони, стола вихователя, дошки з обладнанням для занять, книжкових полиць, в інших місцях групової кімнати. На «зупинках» запро­понуйте дітям оглянути кожен куточок і розповісти про нього, назвати речі, що там розміщені. Доброзичливо доповніть розповіді дітей цікавою для них інформацією, наприклад: «Це мій великий стіл. Зранку, коли ще нікого з вас немає, я приходжу на роботу, сідаю за цей стіл і чекаю на вас, хто ж перший прийде?»; «Це наші квіти, вони дуже сумують без вас і радіють, коли ви до них підходите, усміхаються». Закінчивши екскурсію, «потяг» повертає дітей до килимка в ігровому куточку. Запропонуйте всім зручно розташуватися на ньому і відпочити.
Вихователь: «Тепер, коли ми уважно оглянули нашу групу, пограємо в гру. Ви по черзі заплющуватимете очі, а я ставитиму вам запитання. Ви маєте відповісти на них, не розплющуючи очей. Очі можна розплющити лише після того, як дасте відповідь. За кожну правильну відповідь ви отримаєте фішку. Наприкінці гри ми підрахуємо фішки і дізнаємося, хто з вас найуважніший».
Вихователь ставить дітям запитання: Що стоїть біля акваріума? Скільки рибок живе в акваріумі? Як називаються ці рибки? Якого кольору штори на вікні? Килим, на якому ми сидимо? Які квіти стоять на підвіконні? Що розміщено на стінах групи? Які іграшки найбільші в ігровому куточку? Що лежить на столі у вихователя? Де розміщено останні творчі роботи дітей з ліплення? Наприкінці гри визначають найуважнішу дитину в групі.
ПРАВИЛО ЧЕТВЕРТЕ: звертайтеся до малюка з проханням допомогти вам, щоб залучити його до спільної діяльності з усіма дітьми. Це можуть бути, зокрема, такі прохання, як-от:
– допомогти розстелити на килимі аркуш ватману, на якому діти ви­конуватимуть колективну роботу — малювання, колаж, аплікацію;
– роздати допоміжні матеріали для виконання завдань — маркери, природні матеріали (засушене листя, мох, пелюстки квітів, гілочки, дрібні мушлі тощо);
-розставити на поличках іграшки;
– розглянути й обрати книжки для читання.
Під час виконання дитиною доручень розмовляйте з нею, дякуйте, схвалюйте, поступово залучайте до співпраці інших дітей. Головне — попередьте страхи дитини щодо того, що ви забудете про неї, залишите саму. Будьте поряд і спілкуйтеся не лише словами, а й очима, мімікою, жестами. Дитина має відчути — ви надійна людина, яка розуміє її стан, з вами цікаво, вас можна прийняти в коло близьких людей.
Критеріями успішної адаптації дитини до умов дошкільного закладу є:
—внутрішній комфорт, або емоційна задоволеність дитини, що виявляється в позитивному настрої та бажанні спілкуватися;
—зовнішня адекватність поведінки — здатність легко і точно виконувати вимоги та дотримуватися правил поведінки в новому середовищі.
Тож, спілкуючись із дитиною, ураховуйте всі труднощі її адаптації до нових умов перебування. Лише завоювавши її довіру, ви зможете допомогти їй пристосуватися до умов дошкільного закладу та соціалізуватися в дитячому колективі.

Статут СДНЗ № 20

план 20-21