Забезпечення розвитку дитини раннього віку
– Любіть свою дитину такою, якою вона є.
– Не порівнюйте свою дитину з дітьми сусідів чи родичів. У кожної дитини власний темп і час осягнення та становлення.
– Не залишайте дитину напризволяще. Повноцінний розвиток дитини можли¬вий лише за активної участі близьких дорослих в її щоденних справах.
– Пам’ятайте, що батьки більше навчають дитину власним прикладом, ніж но¬таціями.
– Залучайте дитину до всіх хатніх справ, враховуючи її вік та можливості. Не варто обмежувати її інтереси та діяльність суто дитячим «світом».
– Створюйте предметно-ігрове середовище відповідно до віку дитини, проте пам’ятайте, що іграшки мають пробуджувати допитливість.
– Слідкуйте за інтонацією та силою свого голосу, коли звертаєтеся до дитини. Коли на дитину кричать, вона дуже швидко «затуляє вушка», проте довго пам’ятає, що батьки на неї кричали чи сварилися, а отже, образили її.
– Підтримуйте дитину в її прагненні щось робити самостійно. Помічайте і схва¬люйте кожну таку спробу.
– Пам’ятайте, що процес психічного розвитку є процесом
закономірним, а тому не закінчиться за чиїмось бажанням. Не
поспішайте: жоден із вікових періодів не можна оминути чи
подолати прискорено, адже на кожному з них дитина має
оволодіти певними знаннями та вміннями.
– Під час сприяння розвиткові дитини враховуйте його
провідний напрям на кожному з вікових етапів. Зокрема,
провідними під час розвитку дитини в ранньому віці є:
• становлення предметної діяльності;
• розвиток сприймання;
• розвиток мовлення;
• виокремлення Я.
– Ставтеся поважно до дитячого світу і дитячих уподобань.
– Не вирішуйте за дитину її долю. Надайте їй можливість спробувати якомога більше видів діяльності, а право вибору залиште за нею.

Безпека дітей в інтернеті: поради батькам
Сьогодні рівень ІКТ – компетенцій старших дошкільників часто є таким, що дає змогу досить вільно користуватися інтернетом. Батькам слід пам`ятати, що для дітей наслідки безконтрольного спілкування з інтернетом можуть бути дуже невтішними. Тому слід подбати про те, щоб зробити інтернет-життя дитини менш ризикованим.
Набагато ліпше, якщо дитина дізнається правила безпечної поведінки в інтернеті від батьків, а не зі сумного життєвого досвіду. Тож поясніть дітям кілька простих правил роботи в інтернеті:
– не можна залишати в публічному доступі власну контактну інформацію або відправляти її незнайомцям поштою, спілкуючись у соціальній мережі або в чаті, – зловмисник може вистежити людину за її адресою або номером телефону;
– не можна погоджуватися на вмовляння незнайомих людей про особисту зустріч. Подібні пропозиції ліпше ігнорувати, а спілкування з дуже наполегливою людиною – припинити;
– не слід переходити за посиланнями в повідомленнях від невідомих адресатів з надмірно привабливими пропозиціями. Найчастіше такі повідомлення розсилають шахраї або зловмисники для того, щоб заманити користувача на шкідливу веб-сторінку і заразити його комп`ютер вірусом.
Спілкуватися і поводитися в інтернеті дитина має так само обережно як і в реальному житті, щоб убезпечити себе негативного впливу та неприємностей.
Комп`ютерні програми для безпеки дітей в інтернеті
Нині існує багато спеціальних комп`ютерних програм для контролю за дітьми в інтернеті.
Завдяки їм можна:
– Фільтрувати небажаний веб-контент – ресурси еротичного, екстремістського змісту і ресурси, що пропагують насильство;
– Користуватися функцією «безпечного пошуку», яку містять більшість популярних пошукових систем;
– Блокувати доступ дитини до конкретних веб-сайтів ;
– Блокувати доступ дитини до груп для дорослих у соціальних мережах;
– Відстежувати листування дитини в соціальних мережах і ІМ-чатах – службах миттєвих повідомлень (Instant Messaging Service, IMS) і обмежувати спілкування з підозрілими кореспондентами;
– Установити заборону на пересилання будь-яких персональних даних в соціальних мережах і ІМ-чатах;
– Блокувати фітингові й порносайти, на які часто ведуть посилання в повідомленнях спамерів.
Для того щоб відстежувати інтернет-життя дітей, потрібно встановити на комп`ютері спеціальний додаток, що зберігатиме історію їхнього листування й відвідування сайтів у інтернеті.

У стародавній Греції про неосвічену і нездібну людину говорили: «Він не вміє ані плавати, ані читати». А як же нині? У нашій кра¬їні всіх навчають читати, але не всіх — плавати. Проте плавання — це не тільки важлива життєва навичка, а й спосіб загартовування ді¬тей, який можна використовувати під час літнього відпочинку.
Під час загартовування слід дотримуватися таких принципів:
• системність — регулярне проведення загартовувальних заходів протягом усього року з урахуванням сезонних і по- годних умов;
• поступовість — градаційне зростання впливу загартову- вального чинника підвищує ступінь загартованості орга¬нізму;
• комплексність — одночасне використання декількох різ-них загартовувальних чинників, поєднання загальних і ло¬кальних охолоджень;
• переважність — загартування насамперед закритих час-тин тіла і тих, переохолодження яких найчастіше призво¬дить до захворювань (горло, ноги, спина, груди];
• емоційність — загартовувальні заходи мають виклика¬ти лише позитивні емоції, що є однією з умов формування у дітей валеологічного світогляду та мотивації здорового способу життя;
• індивідуальний підхід — урахування стану здоров’я кожної дитини під онтроль — участь і нагляд лікаря-педіатра під час розроб¬лення, призначення та проведення загартовувальних заходів.
Завдяки територіальному розміщенню нашого міста ми маємо всі можливості якнайефективніше використовувати заняття з пла-вання для загартовування дітей. Основою загартовування є вплив на нервові закінчення, кровоносні судини шкіри та слизових обо-лонок.
Навчання дітей плавання
Загартовування і плавання — взаємопов’язані. Та перш ніж за-гартовувати дітей за допомогою плавання, необхідно навчити їх плавати.
Загартовуванню за допомогою плавання обов’язково мають передувати загартовування спеціальними водними процедурами, з-поміж яких прохолодне вмивання обличчя, миття рук і ніг прохо¬лодною водою, вологе обтирання тіла тощо. Такі процедури не лише загартовують, а й обов’язково викликають позитивні емоції.
Навчання плавання здійснюють поетапно, враховуючи вік ді¬тей, а саме:
– 2-4 роки — привчання дітей до води, звикання до перебу¬вання у воді;
– 4-5 років — набуття дітьми умінь і навичок, що надають упевненості під час перебування у воді (спливати, лежати на воді, «ковзати» по ній, видихати у воду, розплющувати очі у воді тощо);
– 5-6 років — навчання плаванню певним способом (напри¬клад, вільним стилем), узгодженим рухам рук та ніг, пра¬вильному диханню під час перебування у воді;
– 6-7 років — засвоєння та вдосконалення техніки різних стилів плавання, простих поворотів у воді, плавання на глибині.
Обов’язково у процесі навчання дітей плавання слід тісно співп-рацювати з їхніми батьками, проводячи бесіди й надаючи методич¬ні рекомендації про зміст, завдання загартувальних заходів загалом і способи навчання плавання зокрема.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Перед плаванням слід зробити розминку з вправами на повторення основних рухів, які виконують під час плавання.
Під час організації купання і плавання дітей у відкритих водо¬ймах необхідно дотримуватися певних правил:
– температура води має бути не нижчою за +18 °С;
– тривалість купання становить 3-30 хв. (купатися ліпше часто, але нетривало);
– купатися слід на мілководді глибиною 60-80 см з піщаним дном і несильним плином;
– діти мають бути від пильним контролем дорослих;
– дітям не слід дозволяти пірнати, якщо вони не вміють пла¬вати;
– щоразу після виходу з води діти мають розтиратися руш¬ником.
Фахівці рекомендують розпочинати процедури купання з діть¬ми віком понад 2 роки за температури води не нижче ніж +23 °С, а повітря — +25 °С. Тривалість купання спочатку становить 0,5-2 хв., поступово її збільшують до 20 хв. Оптимальним віком для навчання дитини плавання є 5-7 років, адже навчати пізніше важче. А прище-плювати дитині любов до води необхідно з раннього віку.
плавання як спосіб загартовування

Вправи для навчання дітей плавання
Вправа Спосіб виконання Примітка
Діставати предмети з води У ємність із водою вкиньте невеликий предмет. Дитина має дістати предмет, затримавши дихання та зануривши голову і руки у воду, очі мають бути розплющеними Виконувати вправу 3-7 разів протягом 2-5 днів.
Не квапте дитину, ліпше в ігровій формі зацікавте її, порівнявши цю вправу з роботою водолаза
Пускати бульбашки у воді Дитина має глибоко вдихнути, затримати дихання, занурити голову у воду та поступово випустити повітря Виконувати вправу 2-4 рази щодня
Затримувати дихання у воді Глибоко вдихнути, затримати дихання і занурити голову у воду на 3-10 с Виконувати вправу 2-4 рази щодня
Вдихати повітря, висуваючи голову з води Дитина має видихнути, занурити голову у воду. Не відриваючи голови від поверхні води, повернути її убік праворуч або ліворуч і вдихнути. Потім повернути голову обличчям донизу і видихнути повітря у воду Виконувати вправу 3-5 разів щодня
«Поплавок» Стоячи на мілководді чи у ванні, дитина має глибоко вдихнути, затримати дихання, зануритися з головою, зігнути коліна та обхопити їх руками Виконувати вправу 3-5 разів щодня
«Ковзати» по воді Виберіть мілину у водоймі, де дитині по груди. До палички завдовжки 15- 20 см прив’яжіть мотузку. Дитина має взятися за мотузку і лягти на воду. Тягніть дитину уздовж берега Виконувати вправу 3-5 разів щодня по 20-60 с, інтервали відпочинку — індивідуальні.
Стежте, щоб тіло дитини було розслаблене, руки та ноги прямі

«Ковзати» по воді самостійно Виберіть мілину у водоймі, де дитині по пояс. Дитина, стоячи на дні, має підняти руки вгору, глибоко вдихнути і, відштовхнувшись від дна ногами, лягти на воду та за інерцією допливти до берега Виконувати вправу 5-7 разів щодня
Рухати ногами уводі Виберіть мілину у водоймі, де дитині по пояс. Дайте дитині м’яч. Дитина має лягти на воду, витягнувши руки з м’ячем уперед, і почерговими ударами ніг по воді підтримувати рівновагу та пливти Виконувати вправу 3-5 разів щодня по 20-60 с, інтервали відпочинку — індивідуальні.
Стежте, щоб тіло дитини було витягнутим. Поступово збільшуйте відстань пропливів.
Доведіть рухи до автоматизму
Узгоджено рухати головою та руками у воді Виберіть мілину у водоймі, де дитині по пояс. Дитина має занурити обличчя у воду і витягнути руки вздовж тіла. Видихнути у воду. Щоб вдихнути — повертати голову праворуч та ліворуч. Одночасно робити почергові рухи руками: на кінець видиху і вдих підіймати для гребка ту руку, в бік якої повертає голову Виконуйте вправу 3-5 разів щодня по 20-60 с, інтервали відпочинку — індивідуальні.
Спочатку можна потренуватися на березі. Доведіть рухи до автоматизму.
Згодом, коли ця вправа стане навиком, запропонуйте дитині до рухів руками додати рухи ногами
Примітка. Першим вправи має виконувати дорослий, демонструючи їх правильне виконання дитині. Під час навчання плавання не кваптеся, кожну нову вправу розпочинайте, послідовно повторивши усі попередні.

Вплив плавання на здоров’я дитини
Плавання дуже позитивно впливає на організм дитини, зокрема на такі основні показники її фізичного розвитку, як ріст, вага і пропор¬ційність, поліпшує роботу серцево-судинної та нервової систем, роз¬виває дихальний апарат і м’язи. До того ж плавання є дієвим способом профілактики та виправлення порушень опорно-рухового апарату.
Горизонтальне положення тіла під час плавання забезпечує рів¬номірне переміщення крові по судинах, що важливо для функціо¬нування серцево-судинної системи. Безперервне чергування напру¬ження і розслаблення створює умови для розвитку кістково-м’язової системи. Додаткова витрата зусиль на подолання опору води розви¬ває дихальний апарат та збільшує місткість легенів. У дітей, схильних до ожиріння, під впливом м’язового навантаження поживні речовини не накопичуються у жировому депо, а перетворюються на енергію.
Під час плавання вода обмиває все тіло та очищає шкіру від продуктів виділення. Дозований вплив прохолодної води на шкіру ефективно стимулює життєві сили дитини та здатність протистояти інфекційним хворобам.
Вагоме значення має також температура води. Низька темпе¬ратура води викликає спазм судин шкіри та легень, довготривале скорочення дихальних м’язів, що призводить до гострих порушень дихання та серцевої діяльності, анемії мозку, яка проявляється втра¬тою свідомості або станом, близьким до цього.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Дітям, у яких діагностовано епілепсію чи епі-лептичний синдром, захворювання нирок, активну форму тубер¬кульозу, заборонено купатися і плавати у відкритих водоймах. Та¬кож не дозволяйте купатися дітям із підвищеною температурою тіла та з гострими захворюваннями шлунково-кишкового тракту.
У дитини в разі швидкого входження в холодну воду може роз-винутися холодовий шок, який іноді закінчується смертю. Подібний стан може розвинутися не лише в холодній (нижче +16…+17 °С), а й у достатньо теплій (+22…+26 °С] воді, коли її температура значно відрізняється від температури тіла, що зумовлено тривалим перебу¬ванням на сонці чи фізичними перенавантаженнями.
Особливо корисно плавати в морській воді. Солі, що містять¬ся в ній, стимулюють рефлекторні реакції. Під час плавання дитина вдихає морське повітря, збагачене озоном, а хвилі роблять своєрід¬ний масаж тіла.
Дітей, які часто хворіють, необхідно попередньо готувати до морських купань і плавання шляхом обтирання та обливання тіла морською водою, температуру якої поступово знижують. Морські купання використовують для лікування рахіту, золотухи, дітей зі по¬гіршеним обміном речовин. Однак морські купання протипоказані у разі недостатності кровообігу, недокрів’я та гострих запальних за¬хворювань.
Отже, купання та плавання — це і ефективний спосіб загартуван¬ня, і дієва лікувальна процедура. Адже повторювані, правильно про¬ведені, дозовані купання і плавання значно підвищують опірність ор¬ганізму до мінливих чинників навколишнього середовища.

Сімейні традиції як складова психологічного
здоров`я сім`ї
Умови формування у дитини позитивного образу рідного дому
На жаль, нині більшість батьків дбають насамперед про матеріальне забезпечення власного дому і меншою мірою турбуються про емоційно насичений образ рідного дому як загальнолюдську цінність. Важливими є:
– емоційно сприятлива атмосфера сім’ї, де взаємини побу¬довані на основі доброзичливості, поваги одне до одного, а спілкування — на основі особистісно орієнтованого підходу, де відсутні суворі форми покарання, де дитина відчу¬ває себе бажаною і захищеною;
– дотримання прав дитини на гру, дозвілля, власний простір та повага до прав на власність;
– залучення дитини до обговорення окремих проблем, що ви¬никають у сім’ї чи в дитячому садку, до підготовки сімейних свят;
– надання дитині змоги обладнати власний життєвий простір на свій смак;
– бережливе ставлення до результатів діяльності дитини;
– формування вміння співпереживати, турботливо, уважно ставитися до рід¬них і близьких людей;
– самостійність дитини у виконанні взятих на себе зобов’язань;
– можливість різнобічно і вільно виявляти свої інтереси, мати особистий час для занять улюбленою справою.
Психологічний клімат сім’ї
У науковій літературі синонімами поняття «психологічний клімат сім’ї» є:
– психологічна атмосфера сім’ї;
– емоційний клімат сім’ї;
– соціально-психологічний клімат сім’ї;
– психологічне здоров’я сім’ї. Зазначимо, що чіткого визначен¬ня цього поняття немає. Зокрема, ро¬сійський психолог Ольга Добриніна під соціально-психологічним кліматом сім’ї розуміє її узагальнену, інтегра¬тивну характеристику, яка відобра¬жає ступінь задоволення членів сім’ї

основними аспектами життєдіяльності, загальним тоном і стилем спілкування.¬
Психологічний клімат сім’ї визначає стійкість внутрішньо- сімейних відносин, істотно впливає на розвиток і виховання як ді¬тей, так і дорослих. Він не є сталим, створеним раз і назавжди. Його створюють члени сім’ї. Позитивному психологічному клімату сім’ї притаманні такі ознаки, як:
– згуртованість;
– можливість різнобічного розвитку особистості кожного чле¬на сім’ї;
– доброзичлива вимогливість членів сім’ї одне до одного;
– почуття захищеності та емоційного задоволення;
– гордість за належність до своєї сім’ї і відповідальність пе¬ред нею.
У сім’ї з позитивним психологічним кліматом кожен її член ста¬виться одне до одного з любов’ю і повагою, довірою і готовністю до¬помогти.
Важливими показниками позитивного психологічного клімату сім’ї є прагнення всіх її членів:
проводити вільний час у домашньому колі; вести бесіди на цікаві для всіх теми; спільно виконувати домашню роботу; бачити хороші намагання;
підкреслювати гідність і добрі справи кожного.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Якщо члени сім’ї переживають тривогу, емоційний дискомфорт та відчуження — це є свідченням не¬гативного психологічного клімату в сім’ї.
Сімейні традиції як складова психологічного здоров’я сім’ї
За останні десятиріччя сімейні традиції змінилися. Те, що раніше було святим, символічно значимим, повним світоглядного змісту, сьогодні дещо втратило свою сутнісну висоту. Комп’ютерні ігри, аудіо-, відеопродукція, насилля і жорстокість, висвітлені у засобах масової інформації, певною мірою витісняють дорослих з виховного процесу, замінюють дітям батьківське спілкування, підривають авто¬ритет сім’ї. Причинами сімейних проблем стають не лише соціальні труднощі, а й невміння чи небажання

батьків турбуватися про бла¬гополучний клімат, домашній затишок, збереження добрих сімейних традицій, які, на жаль, сьогодні втратили свою значимість, звузилися до сімейного відпочинку та святкування окремих свят.
• Сімейні традиції — це узаконені часом правила життя сім’ї. Для кожного малюка надзвичайно важливо відчувати себе частиною єди-ного, взаємопов’язаного відповідальністю і обов’язками сімейного колективу. Вони зближують рідних людей, роблячи їх повноцінною сім’єю, а не просто спільнотою по крові. З одного боку, сімейні тра¬диції є однією з важливих умов формування психологічного здоров’я сім’ї, а з іншого — своєрідними механізмами передання наступним поколінням:
• законів внутрішньосімейної взаємодії;
• правил сімейного спілкування;
• способів розв’язання проблем і конфліктів.
У основі сімейних традицій завжди лежать певні ідеї, норми, які акумулюють досвід соціального розвитку, фіксують минуле і сьогодення сім’ї, забезпечують стабільність відносин, упорядкову¬ють і структурують їх. На думку психологів, сімейні традиції та ри¬туали можуть стати своєрідним «щепленням» проти віддаленості дітей від батьків, запорукою їхнього взаєморозуміння.
І хоча організаторами і продовжувачами сімейних традицій є до¬рослі, для дітей вони мають неабияке значення. Матусина звичка роз¬повідати дитині добру казочку перед сном, таємниче перевдягання тата в Діда Мороза, який приносить подарунки на Новий рік, знахо¬дження малюком під подушкою подарунка від святого Миколая і що¬денні вечері, під час яких члени сім’ї діляться враженнями від прожи¬того дня… Саме такі, на перший погляд, дрібнички прийнято називати сімейними традиціями. Вони дають перші уроки людських стосунків, вносять у дитяче життя відчуття стабільності, знімають тривогу, вті¬шають у миттєвих прикрощах чи невдачах, а отже, виконують опір¬ну і стабілізуючу функції для дитячої психіки.
З огляду на резуль¬тати опитування старших дошкільників найпоши¬

ренішими сімейними тра¬диціями є:
– святкування в сім’ї Нового року і днів народження членів родини (72  ;
– поїздка на відпочи¬нок (21  ;
-проведення вихід¬них днів у колі сім’ї, відвідування ляль¬кової вистави, зоо¬парку тощо (7  .
Більшість опитаних дітей старшого дошкільного віку (58  не звикли до спільної щоденної вечері, під час якої збираються всі члени родини. На прохання намалювати домашню вечерю діти зображають себе за столом з чашкою, тарілкою, перед теле¬візором. Відповіді, отримані під час бесіди, свідчать, що 35% дітей дивляться мультфільми, коли ве¬черяють. На жаль, не всі дорослі усвідомлюють, що сімейні трапе¬зи за спільним столом є однією з важливих домашніх традицій, у якій дитина навчається усвідом-лювати себе в загальному просторі взаємин з іншими людьми. Тут закладається розуміння таких базових відношень як «моє — твоє», «спільне — особисте», розуміння свого місця серед членів родини (справедливість розподілу, співвідношення власних бажань і мож-ливостей).
Простір накритого столу є, по суті, полем опредмечених від¬носин всіх членів родини. Відомий російський психолог Марія Осоріна наголошує, що психолог може дати об’єктивну характеристи¬ку сім’ї, відвідавши сімейний обід чи вечерю. Простір накритого столу, за яким зібралися члени родини, вона порівнює з шахмат- ною дошкою та розміщеними на ній у певній позиції фігурами. Так само, як досвідчений шахматист миттєво зчитує розподіл сил на дошці, так і хороший психолог одразу відчуває дух сім’ї та особли¬вості взаємин у сімейній групі.
Розкладені тарілки і прибори окреслюють місце та особистий простір для кожного учасника сімейної трапези. Дитина має брати посильну участь у підготовці до трапези: перелічувати всіх членів сім’ї, розкладати ложки, виделки тощо. Саме під час таких, на пер¬ший погляд, дріб’язкових щоденних дій діти стикаються з необхід¬ністю користування спільними предметами за

столом, тобто навча¬ються бути співучасниками в загальному предметно-соціальному просторі.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Важливо, щоб спільні сімейні традиції мали місце не лише у свята чи в окремо визначені дні, а стали що¬денною звичкою,потребою.
Обговорення подій, що сталися з татом чи мамою на роботі, дружній сміх біля телевізора, тиха розмова рідних під час підготовки уроків старшим братиком чи сестричкою — саме такий уклад буття дитини у рідному домі визначає стиль життя, вчить дитину відрізняти головне від другорядного, святе від пустого.
Дорослим, а особливо батькам, варто завжди пам’ятати, що саме у рідному домі дитина засвоює перші уроки життя, вчиться ро¬зуміти красу людських взаємин, збагачує особистий життєвий до¬свід, що у майбутньому слугуватиме фундаментом для побудови власної сім і.

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.
Патріотизм (грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.
Основними напрямами патріотичного виховання є:
— формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід;
— краєзнавство;
— ознайомлення з явищами суспільного життя;
— формування знань про історію держави, державні символи;
— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
— формування знань про людство.
Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ.
Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дошкільнят, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.
Однак лише ознайомлення із суспільним життям не вирішує завдань патріотичного виховання. Це засвідчив досвід роботи дошкільних закладів у 20—30-ті роки XX ст. Водночас не можна ігнорувати значущості ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни, іншими суспільними явищами.
Концепція дошкільного виховання в Україні (1993), сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.
У розділі “Дитина і навколишній світ” програми виховання “Малятко” окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину (“Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна”). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття “Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її”, “Пам’ятні місця України”, “Рідне місто (село)”, “Вулиці нашого міста (села)”, “Наш герб” та ін.
Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.
До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи (День сім’ї, свято бабусь тощо); зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи та ін.
Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв’язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам’ятні дати тощо). З традиціями тісно пов’язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Головним завданням національного виховання дітей дошкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб’єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість.
Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини, він не має нічого спільного з національним егоїзмом.
Усе це активно сприятиме формуванню у дітей етики міжнаціонального спілкування, яка стосовно дитини-дошкільника передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до однолітків і дорослих різних національностей, їхніх національних традицій і звичаїв, інтерес до їхнього життя, культури.
Безперечно, малюк не відразу починає зауважувати ознаки національної належності людей, особливо коли йдеться про нації, які не мають помітних відмінностей у зовнішності, одязі, побутовій культурі. У середньому дошкільному віці інтерес дитини до явищ суспільного життя підводить її до усвідомлення певних виявів міжнаціональних стосунків. У цьому сенсі батьки і вихователі мають дбати, щоб дитина засвоювала норми міжнаціонального спілкування (співжиття) не стихійно, а цілеспрямовано, орієнтуючись на загальнолюдські моральні цінності. Формуванню доброзичливих міжнаціональних стосунків у дошкільному закладі сприяє доброзичливе, дружелюбне співжиття у групі, в якій є діти різних національностей.
Формування патріотичних почуттів дітей дошкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:
а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;
б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;
в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні тлумачить поняття “людство” як сукупність усіх людей, які населяють планету, як усвідомлення того, що народи світу прагнуть миру і щастя, процвітання рідної країни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.
У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.
Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам’яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.
Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.
Спрямованість морального виховання на загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.

У вашому будинку росте малюк і з кожним днем він стає все допитливіше. Дитина щохвилини і дуже активно освоює простір, що його оточує. Кожна мама знає, що без жодного синця, подряпини виростити дитину просто неможливо. Тому головне завдання батьків забезпечити своїй дитині безпечний простір для більш повного дослідження навколишнього світу. І починати потрібно з повного огляду вашої квартири, пам’ятаючи при цьому про один важливий критерій –небезпеку краще попередити, ніж потім лікувати наслідки.
Для цього Вам доведеться виробити “звичку до безпеки”. Ось кілька порад, над якими Ви можете подумати, а також пояснити дитині правила безпеки:
• Ніколи не залишайте дитину одну на кухні!
• Завжди відвертайте від краю плити рукоятки сковорідок, що стоять на ній, щоб дитина не могла дотягнутися і вилити на себе киплячий жир
• Завжди вимикайте газ
• Завжди замикайте дроти електрочайників
• Завжди забирайте в недоступне місце несправні електроприлади
• Завжди стежте за тим, щоб гарячий посуд не стояв на краю стола, на підвіконні
• Завжди надійно замикайте ліки і все, що може виявитися отруйним для дитини
• Завжди прибирайте подалі небезпечне для дитини обладнання, ремонтуйте штепселі і підвісні проводи, що бовтаються
• Завжди стежте за тим, щоб серед іграшок були відсутні дрібні предмети
• Завжди вставляйте блокіратори в електророзетки, щоб малюк не зміг засунути викрутку, шпильку, пальчик в одну з дірочок, які він бачить в стіні.
Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка.Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електродротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов’язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими.Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітей.Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитися в закритих шухлядах під замком.Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам’ятайте, що таблетки та пігулки малюкам часто уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем.
Ці запобіжні заходи допоможуть Вам менше турбуватися, коли Ви і Ваша дитина переміщаєтеся по дому в різних напрямках в один і той же час! Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.
Часом небезпека може підстерігати дитину, здавалося б, із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров’я і життя малят можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них (особливо це стосується так званих імпортних іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні) фарбують шкідливими фарбниками.У середньому дошкільному віці діти ще іноді тягнуть іграшки до рота, і це призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим чином, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екзему шкіряного покрову. Пухнасті м’які іграшки, як правило, виготовляються із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечні й іграшки, що стріляють пістонами.Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюка речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.Поясніть дитині, що олівці і стержні кулькових ручок не можна гризти.

Організація роботи з адаптації дітей до дошкільного закладу
Вступ дитини до дошкільного закладу — це подія, що потребує особливої уваги з боку педагогів дошкільного закладу та бать¬ків. Дитячий організм не одразу звикає до нових соціальних умов. Досить часто цей процес супроводжується зміною поведінкових реакцій, розладом сну, апетиту. Оскільки адаптивні можливості до¬шкільників не є безмежними, різкий перехід дитини в нову соці¬альну ситуацію і тривале перебування у стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень та сповільнення темпу психофі¬зичного розвитку.
Ступені адаптаційного періоду
Залежно від тривалості адаптаційного періоду та складності його перебігу розрізняють такі ступені адаптації дитини до дитячого садка:
• легкий (1 — 16 днів);
• середній (16 — 32 дні);
• складний (32 —64 дні).
За легкого ступеня адаптації поведінка дитини нормалізується протягом двох тижнів. Апетит відновлюється вже наприкінці пер¬шого тижня, через 1—2 тижні — налагоджується сон. У дошкільника переважає радісний чи стабільно спокійний емоційний стан. Дити¬на контактує з дорослими, ровесниками, предметами, що її оточу¬ють. Досить швидко звикає до нових умов: нового приміщення, спіл¬кування із групою ровесників, незнайомими дорослими. Мовлення при цьому може бути дещо загальмоване, але малюк відгукується і виконує вказівки педагога. Захворюваність трапляється не частіше одного разу і проходить без ускладнень.
За середнього ступеня адаптації сон і апетит відновлюються через 20 — 40 днів. Протягом усього місяця емоційний стан дитини може бути нестійким. Протягом дня для малюка характерна плак¬сивість: крик, плач під час розлуки і зустрічі з батьками та близьки¬ми людьми. Ставлення до однолітків зазвичай байдуже. Мовленнєва активність сповільнюється. З’являються ознаки невротичних реак¬цій: вибірковість у ставленні до дорослих і дітей, спілкування лише за певних умов. Захворюваність трапляється не частіше двох разів і триває не більше 10-ти днів, протікаючи без ускладнень.
Для цього ступеня адаптації протягом перших двох тижнів харак¬терні такі вегетативні зміни в організмі дитини, як: блідість, пітливість, темні круги під очима, «палаючі» щоки, лущення шкіри (діатез). Однак за емоційної підтримки дорослого дитина, виявляючи пізнавальну та поведінкову активність, поступово звикає до нового оточення.
Про складний ступінь адаптації свідчить погіршення сну дити¬ни. Сон стає коротким і тривожним. Дитина може скрикувати, пла¬кати уві сні або прокидатися зі сльозами. Погіршується апетит, іноді дитина категорично відмовляється від їжі. Можливі й такі невротич¬ні реакції, як: блювота, енурез, безконтрольний стул, заїкання, хво¬роблива прив’язаність до особистих речей, страхи, некерованість у поведінці, істерика.
Малюк може перебувати в активному емоційному стані, для якого характерні плач, обурений крик, агресивно-руйнівна поведін¬ка. Або навпаки, може бути пасивним, пригніченим, напруженим, уникати спілкування з однолітками, сторонитися і відмовлятися від участі в будь-якій діяльності.
Складна адаптація призводить до тривалих захворювань, ускладнень, зокрема до уповільнення росту і набирання ваги.
Може виникнути затримка мовленнє¬вого розвитку. Захворювання можуть виникати частіше трьох разів і тривати понад 10 днів. Щоб уникнути подібних ускладнень, необхідно заздалегідь готу¬вати дитину до вступу до дитячого садка.
Організація психолого-педагогічної діяльності
Для забезпечення оптимального перебігу адаптації важливим є поступовий перехід дитини із сім’ї до дитячого садка та індивіду¬альний підхід з боку фахівців дошкільного закладу. Для створення сприятливих умов ми розробили план психолого-педагогічної діяль¬ності протягом усього адаптаційного періоду.
Цю роботу проводимо за трьома напрямами — з дітьми, батька¬ми та вихователями у кілька етапів:
• підготовчий етап;
• етап психолого-педагогічного супроводу;
• етап аналізу та висновків.
На кожному з цих етапів для батьків, вихователів і спеціалістів розробляємо рекомендації щодо полегшення адаптації дітей ранньо¬го віку.
Підготовчий етап розпочинається перед вступом дитини до до-шкільного закладу. У період з вересня по квітень працює консульта¬тивний пункт. У межах його діяльності відбувається попереднє зна¬йомство з дошкільниками та їхніми батьками. Ознайомлюємо батьків із характеристикою вікових мож¬ливостей та показниками розвит¬ку дітей раннього віку. Проводимо обов’язкове анкетування батьків за такими темами: «Портрет моєї дитини», «Психолого-педагогічні параметри визна¬чення готовності дитини до вступу до дошкільного закладу». Також проводимо діа-гностику мовленнєвого та психо¬логічного розвитку дошкільників. За результатами анкетування та діагностики педагог і практичний психолог прогнозують можливий перебіг адаптації, виявляють дітей групи «ризику».
На цьому етапі важливо розпізнати особливості адаптаційного періоду кожної дитини та чинники, від яких залежить його перебіг.
Із метою інформаційного супроводу батьків педагоги дошкіль¬ного закладу розробили «Пам’ятку для батьків», що містить такі розділи:
• Здоров’я вашого малюка;
• Психолог рекомендує;
• Конфлікти — контакти;
• Навчаємося розмовляти правильно.
У жовтні та лютому проводимо дні відкритих дверей, які пе¬редбачають екскурсію дошкільним закладом і презентацію його приміщень.
Із травня по червень у межах підготовчого етапу розпочинає ро¬боту адаптаційна група, яку ми створюємо за результатами поперед¬нього прогнозу адаптації дітей, складеного педагогами. Тривалість перебування дошкільників у адаптаційній групі складає три тижні по 1,5 — 2 години у першій половині дня.
Основні завдання адаптаційної групи:
• формувати у дітей позитивний асоціативний зв’язок із до¬шкільним закладом;
• забезпечувати психологічну підтримку та допомогу дітям із несприятливим прогнозом адаптації;
• навчати батьків прийомів зняття психоемоційного на¬пруження дитини в період її адаптації до дошкільного за¬кладу.
Діяльність групи здійснюється відповідно до розробленого фа¬хівцями плану. Для батьків на цьому етапі організо¬вуємо такі заходи, як:
• батьківські збори;
• зустріч з адміністрацією;
• анкетування
• цикл бесід
• консультації з питань виховання і розвитку дошкільників.
Етап психолого-педагогічного супроводу реалізуємо із вересня по жовтень після вступу дитини до дошкільного закладу. Протягом цього періоду проводимо поетапний прийом дітей до групи. Адап¬тація проходить успішніше за умови поступового збільшення часу перебування дітей у дошкільному закладі. Педагоги здійснюють пси- холого-педагогічний супровід новоприбулих дітей і спостерігають за їхньою поведінкою. Обов’язковими на цьому етапі є індивідуальна діагностика рівня нервово-психічного розвитку дітей та організація релаксаційних хвилинок в адаптаційній кімнаті для малюків. Крім того, фахівці дошкільного закладу постійно консультують батьків із питань, які в них виникають, і розробляють індивідуальний ре¬жим дня для кожної дитини. Після завершення цього етапу педагоги оформлюють листки адаптації.
На етапі аналізу та висновків, який триває з листопада по гру¬день, оброблюємо результати: аналізуємо адаптаційні листки, оці¬нюємо рівень нервово-психічного розвитку вихованців. Педагоги заповнюють індивідуальні маршрути розвитку дітей. Із дошкільни¬ками, у яких виявлено складний ступінь адаптації, проводимо інди¬відуальну роботу. Насамкінець організовуємо експрес-огляд групи раннього віку за участю адміністрації, фахівців психолого-педагогічної служби та вихователів дошкільного закладу.
Чинники, які впливають на перебіг адаптаційного періоду:
• стан здоров’я
• вік дитини
• рівень розвитку
• особистісні якості
• уміння спілкуватися з дорослими й однолітками
• сформованість предметної та ігрової діяльності
• наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка
• сформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок
• готовність батьків до перебування у дитячому садку в шумовий фон у групі дитячого садка
• стабільність складу вихователів
• компетентність педагогів щодо особистісно орієнтованого виховання і розвитку дітей
Чітка професійно злагоджена і про¬думана робота практичного психолога і педагогів, сприятливий мікроклімат ста¬ють запорукою оптимального перебігу адаптації дітей. Для пом’якшення адап¬таційного періоду використовуємо різні форми освітньої роботи, зокрема наші ви-хованці беруть участь у розвагах, святах, які проводяться у дитячому садку. Дуже важливою є тісна взаємодія з батьками, їх активна участь у житті групи дає змо¬гу малюкам швидше впоратися із про¬блемами, що виникають на початковому етапі звикання до дитячого садка.

Надзвичайна наснченість життя сучасної людини різнома¬нітною інформацією вплинула на спосіб її життя. По-перше, зна¬добився як додатковий час для її сприйняття (прочитати, послухати, подивитись), так і час для обробки отриманої інформації (обдумати, проаналізувати), який треба було вивільнити за рахунок інших видів діяльності. По-друге, основними способами сприйняття інформації людиною (на слух, візуально) автоматично було спроектовано змен-шення її фізичної рухливості. Адже для того, щоб щось прочитати, послухати, подивитись, записати, як правило, насамперед треба сісти (в дошкільному закладі за стіл, у школі – за парту, вдома – на диван чи крісло перед телевізором або комп’ютером). Частка часу, яку діти проводять за столами (партами), телевізорами та комп’ютерами, знач¬ною мірою збільшилася порівняно навіть із серединою XX століття. Передусім це позначилося на зменшенні часу, що традиційно при-свячувався дітьми таким видам діяльності, як ігрова, трудова та спілкування.
Рухливі ігри дітей на свіжому повітрі поступово витіснились інши¬ми – дидактичними (лото, конструктори, кросворди) та комп’ютер¬ними, особливо у великих містах. Згадайте, коли ви востаннє бачили ва¬тагу дітей, які бігали і гралися у піжмурки, квача, козаків-розбійників, «класики» або стрибали через резинку? Сучасні діти, як правило, гуляють і граються лише під наглядом дорослих, а отже керуються вказівками типу: «не бігай – впадеш», «не стрибай – розіб’єшся», «злізь, кому сказала» тощо. Тому найчастіше під час прогулянки вони порпаються у пісочнику, гойдаються на гойдалках, або просто сидять поряд з батьками. Не дивно, що діагноз «гіподинамія» знайшов своє місце серед хвороб дітей дошкільного віку.
Швидкий темп життя сучасної сім’ї негативно позначився на трудовій діяльності дітей. Батьки постійно поспішають, не бажа¬ють чекати, коли дитина сама вмиється, вдягнеться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне ґудзики чи зашнурує черевики. Звичайно, дорослий все зробить швидше, але чого варті тоді розмови про несамостійність дитини?
Самообслуговування – перший вид праці, до якого залучають дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту і триває протягом усього життя людини. Новітні технології здатні полегшити її, але замінити повною мірою не змо¬жуть ніколи. Вмиватися, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, стежити за своїм зовнішнім виглядом та речами дитина має сама. Привчати мачюка до цього слід з першого року життя. Важка спо¬чатку, згодом ця праця має стати звичною для дитини. Та, як показує життя, не для всіх. Учителі початкових класів все частіше скаржаться на несамостійність першокласників, як тих, які відвідували дитячий садок, так і тих, які виховувались у домашніх умовах. Несамостійність з часом переростає в неакуратність та недбалість, стає перешкодою успішної соціалізації дитини в умовах школи.
Отже, дорослі мають стимулювати, а не стримувати само¬стійність дитини на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування, підтримувати зусилля і надавати позитивну оцінку результатам цього виду праці малюка. Негативне ставлення дитини дошкільного віку до праці із самообслуговування – результат педагогічних помилок дорослих.
Господарсько-побутова праця – другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що дітей дошкільного віку характеризує здатність до наслідування і бажання діяти за прикладом дорослих. Уже у 2-3 роки дитина із задоволенням тягнеться «допомогти» мамі накрити на стіл, помити посуд, підлогу, полити квіти. їй хочеться і порізати ножем фрукти, і поліпити з бабусею вареники, і розмішати тісто, і ще багато-багато чого. Нескінченну радість приносить дітям 4-5-річного віку миття посуду, кухонної раковини чи інших повер¬хонь за допомогою сучасних миючих засобів, що містяться у яскра¬вих упаковках, добре пахнуть, красиво виглядають, утворюють м’яку піну та ще й бульбашки! Звичайно, витрата цих засобів у дитини на¬багато більша ніж у дорослого. А є ще й алергія, застуди і небажання батьків переробляти після малюка хатню роботу. Тому прагнення ди-тини до участі у трудовій діяльності дорослих підтримуються незнач¬ною кількістю батьків. Лозунг сучасних батьків: «Йди, не заважай!». А люблячі бабусі, у яких раніше вистачало мудрості і терпіння сприй¬мати позитивно «допомогу» онуків, стали «молодими» і часто живуть окремо від своїх дітей, тож виховний вплив на онуків здійснюють епізодично, або й зовсім беруть за основу спілкування з найменшими у родині правило: «Нехай батьки виховують, а я, бабуся, можу дитину побалувати».
Отже, господарсько-побутова праця дитини дошкільного віку в родині зводиться до прибирання ігрового куточка та складання ре¬чей на стільчику перед сном. Проте, парадоксально, але прибирання іграшок – чи не найскладніше завдання для дитини. Адже коли вона бере до рук хоч одну з них, виникає бажання погратися, а не сховати до шухлядки чи ящика, поставити на полицю. Дитина дошкільного віку внаслідок своїх психологічних особливостей не може прибирати іграшки швидко, відволікається на гру, а отже наражається на невдово¬лення батьків, що може виявитись у будь-якій формі – від зміни тону голосу з доброзичливого на роздратований до втручання дорослих у процес прибирання, що здійснюється у недопустимо грубій формі. Результат? Невдоволення один одним, що поступово посилюється і згодом може виявитись як у вербальній, так і в іншій формі.
Господарсько-побутова праця в родині чи іншому соціальному середовищі, в якому постійно чи тимчасово перебуває дитина, є найбільш доступною і корисною для дитини дошкільного віку. Вона сприяє розвитку дитини – фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухається, активно працюють дрібні м’язи рук і очей; розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дитина набуває нових знань; моральному, адже в процесі праці закладаються такі риси, як гуманність, відповідальність, старанність тощо; трудовому, оскільки у дитини формуються трудові уміння й навички, позитивне ставлення до процесу і результату праці; естетичному – адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та красивою.
Батьки недооцінюють значення господарсько-побутової праці для всебічного розвитку дитини, обмежують її прагнення та можливості неправильними методами керівництва працею дітей, за¬кладають негативне ставлення до неї, що може залишитися на все життя.
Праця в природі – третій доступний вид праці для дитини дошкільного віку. Вона є найцікавішою для них, адже природа завж¬ди виступає джерелом найяскравіших вражень для людини, а дитині надає змогу діяти не з простими предметами, а з живими об’єктами, що своїм станом реагують на її дії. Діти здатні доглядати за рос¬линами: кімнатними, садовими, городніми, а також за окремими домашніми і декоративними тваринами. У процесі догляду і вико¬нання певних трудових дій у спостережуваних об’єктах природи відбуваються зміни: кімнатні рослини підростають, цвітуть, насіння садових та городніх рослин проростає із землі, розвивається і дає плоди, тварини (акваріумні риби, декоративна пташка, кошеня, цуце¬ня, курчатко, хом’ячок чи морська свинка) змінюють свій зовнішній вигляд: ростуть, виявляють свої емоції, демонструють звички. Проте дитині важко самостійно їх помітити, оскільки зміни віддалені у часі, а увага дитини завжди зосереджена на тому що є тут і зараз. Результат будь-якої праці в природі, як правило, віддалений і не завжди зрозумілий. Тож дитину насамперед приваблює не він, а сам процес праці (копання, спушування, поливання рослин, годування тварин). Приваблює можливість самостійного пізнання (знаєте, як багато цікавого можна знайти, просто копаючи ямку у землі для ви¬садки, наприклад, кореневища жоржин: тут вам і різний колір і стан грунту, усілякі дрібні корінці, маленькі створіння, що живуть у землі тощо), а також рівноправного спілкування з дорослими (Я з вами!), прагнення до позитивної оцінки своїх дій з їхнього боку (Ти наш помічник, зовсім дорослий, що б ми без тебе робили!) та відчуття причетності до родини (Ми всі – разом).
Інтерес до праці в природі та можливості його задовольни¬ти у дітей, які мешкають у сільській та міській місцевості, різні. Зауважимо, що діти сільської місцевості більш наближені до природи і праця в саду, на городі та біля тварин є для них звичайною. Догляд за тваринами приваблює дітей більше, ніж робота на городі. Ця праця зрозуміліша, забарвлена позитивними емоціями вдячного спілкування, короткотривала. Дітям доручають погодувати курей, кота, налити їм води, нарвати трави кролям чи покласти до їхньої годівниці корене¬плоди: буряк, моркву тощо. Щодо догляду за рослинами городу, то тут часто-густо можна спостерігати небажання дітей допомага¬ти дорослим. Причина, як правило, криється у негативних емоціях, які пережила дитина або внаслідок покарання старшими членами родини за здійснену помилку (а хто з вас, шановні, не плутав у дитинстві лис¬тя моркви з листям кропу і не був за це покараний?), або в результаті сильного забруднення як одягу, так і окремих частин тіла. До того ж, праця на городі потребує більшого часу, знань, уважності, точних рухів. Дитині, яка вийшла на город разом з бабусею чи мамою, спочат¬ку подобається виконувати запропоновану роботу: вкидати у викопані дорослими лунки картоплю, збирати суниці, порічку, малину. Вони із задоволенням збирали б і огірки, проте, внаслідок поганої координації рухів, часто псують бадилля, допомагали б у проріджуванні моркви чи буряків, та не здатні зробити це з такою точністю, як треба.
Прополка рослин городу зовсім не подобається дітям, оскільки ця робота одноманітна і втомлива. Діти люблять поливати рослини і тут можуть стати в нагоді дорослим, використовуючи для цього зібрану в ночви чи відра дощову воду та маленьку лієчку чи просто кухлик. Єдина суперечність, що заважає успішно робити це дитині – її ба¬жання поливати у найспекотніші години дня та потреба поливання рослин у ранкові чи вечірні години. Тож і виходить, на думку дорос¬лих, що дитина весь час робить все не так, а попросту – заважає. Лише під час саджання городини навесні та збору врожаю восени ди¬тина може успішно допомагати дорослим, не наражаючись на небез¬пеку окрику, покарання, одноманітності, а отже й втоми. У літній же період зміст діяльності дитини дошкільного віку досить обмежений, навіть у сільській місцевості.
У місті цей вид праці зведений до мінімуму. В умовах родини він обмежений поливанням однієї-двох кімнатних рослин, що ростуть на підвіконні та годуванням хатнього улюбленця (кота чи собаки), якщо такий є у домі. В дошкільному закладі простір діяльності трохи більший за умови, що в дитячому садку є город та квітник і вихова¬тель систематично організовує там роботу дітей. На жаль, кількість дошкільних закладів, що мають справжній власний сад, город, ягідник, квітник постійно зменшується.
Художня праця – найрезультативніший вид праці, що доступ¬ний дітям дошкільного віку. Він передбачає виготовлення дітьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та по¬кидькового (нитки, шматки тканини та ін.) матеріалу тощо. За допомо¬гою ножиць, ниток, голки, клею та інших матеріалів, що допомагають з’єднувати окремі частини у єдиний виріб, діти можуть виготовляти цікаві та красиві сувеніри для своїх близьких і знайомих (вітальні листівки, шкатулки, саморобні іграшки), предмети для ігор (картонні меблі, килимок, рушничок для ляльки), атрибути святкового оздоблен¬ня кімнати до свята: гірлянди, прапорці, сніжинки, ліхтарики.
Діти із задоволенням займаються ручною працею, оскільки їх приваблює можливість діяти з різноманітними, яскравими і незвични¬ми матеріалами, досліджувати, змінювати й перетворювати їх за своїм бажанням. Дитина відчуває себе творцем, що стимулює її розумову та фізичну активність. Прагнення до результату спонукає до вольо¬вих зусиль, а сам результат виступає джерелом позитивних емоцій як самої дитини, так і людей її найближчого оточення. Адже створені ди¬тиною вироби часто призначаються іншій Людині – як подарунок ко-мусь із рідних, знайомих, використовуються у повсякденному житті, що робить його більш емоційним і яскравим.
Ручна праця є джерелам насолоди для дитини, засобам розвит¬ку сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових), психічних процесів (уяви, мислення, мовлення), моторних навичок, естетич¬ного чуття, моральних якостей. Проте організація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і керівництва з боку до¬рослих, що полягає насамперед у забезпеченні дітей матеріалами для праці та навчанні прийомів роботи з ними.
Зазначимо, що залежно від віку дітей та їхніх індивідуальних упо¬добань питома вага кожного виду праці у їхньому житті може бути різною. Ставлення дитини до праці значною мірою залежить від ставлення до неї дорослих, що перебувають поруч.

Дошкільне дитинство – тривалий період життя, у якому заклада¬ються й здебільшого визначаються основні риси особистості людини як тепер, так і на майбутнє.
Ефективність навчання дітей у школі визначається рівнем їхньої підготовки. Готовність до навчання в школі – важливий підсумок ви¬ховання і навчання дитини в дошкільному закладі та в сім’ї. Вона ви¬значається системою вимог, які школа висуває до дитини. Характер цих вимог окреслюється особливостями нової соціально-психологіч ної позиції школяра, новими задачами й обов’язками, до виконання яких він повинен бути готовим.
Закон України «Про дошкільну освіту» починається з тверджен¬ня, що дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою части¬ною системи безперервної освіти в Україні. Особливої уваги потребує питання наступності в роботі дошкільного закладу й початкової шко¬ли. Розумне лише таке навчання, яке забезпечує поступальний розви¬ток кожної дитини.
Завдання дитячого садка і батьків, полягає в тому, щоб забезпечити фізичну, психологічну, мотиваційну, інтелектуальну, емоційно-вольову, соціальну готовність до навчання дитини.
Сучасна школа вимагає від дітей, які приходять у перший клас не стільки спеціальних знань і вмінь, скільки більш складних форм розумової аналітико-синтетичної діяльності, більш високого рівня розвитку морально-вольових рис, здібностей у довільному управлінні своєю поведінкою, більшою працездатністю, ніж у попередні роки.
Не дарма я поставила на перше місце фізичну готовність дитини до школи. Адже дитині з ослабленим імунітетом, тій, яка часто хворі¬ла в дитинстві, не загартованій, буде важко навчатись у школі.
Фізіологічна зрілість – це високий рівень фізичного розвитку ди¬тини, добре розвинена дрібна моторика рук, зорова орієнтація (щоб гарно писати).
Біологічна зрілість – пропорційність частин тіла дитини, на¬скільки розвинений її кістяк, чи змінились у 6 років хоча б два молочні зуби, як розвинена кора головного мозку.
Примітивно перевірити біологічну зрілість дитини можна Філіппінським методом – не показуючи дати їй завдання дістати правою рукою через голову, через тім’я кінчик лівого вуха, а потім навпаки лі¬вою рукою – кінчик правого вуха. Щоб перевірити розвиток кори го¬ловного мозку, вивчіть із дитиною назви пальців: великий, вказівний, середній, безіменний, мізинець. Потім нехай вона покладе свою ручку на стіл, закрийте її руку папером чи якимось іншим предметом (щоб дитя не бачило своїх пальців) і доторкуйтесь по черзі до її пальців, повинен дитина має відгадати – до якого пальця ви доторкнулись.
Які ж чинники ризику здоров’я дитини? Це: негативна екологія, незбалансоване харчування, спадковість, гіподинамія, втома, надмір¬ність інформації (сидіння перед телевізором, довгі й нудні інтелекту¬альні заняття), відсутність загартування, інфекції, самотність, лінощі, безсоння тощо. Негативний вплив на здоров’я дитини мають і деякі риси її характеру: налаштованість на свій внутрішній світ (усе про¬пускає через своє серце), впертість і образи (внутрішній конфлікт), неадекватність вольової реакції, консерватизм.
Мотіваційна готовність дитини до навчання в школі передбачає бажання йти до школи, щоб навчатись. Серед дитячих страхів побою¬вання школи стоїть на третьому місці після страху темряви й смерті.
Дитина боїться того, чого не знає. У дитячому садку ми розповіда¬ємо, що цікола – це майже те ж навчання, що і в садку, тільки навчає не вихователь, а вчитель, заняття називається уроком, стіл називається партою та ін. Діти граються в гру «Школа», розглядають картинки, фото з життя школярів.
Батьки можуть показати фото своєї першої вчительки, згада¬ти шкільних друзів, розповісти, як їм у житті знадобились шкільні знання, згадати найкращих учителів, якісь цікаві позитивні випадки зі шкільного життя (екскурсії, цікаві досліди, канікули тощо). У на¬шому дитячому садку діти мали змогу подивитися виставу «Чарівна знахідка», де лейтмотивом було твердження: «Найбільший скарб – то знання,, а джерело знань – це книга, це школа!»
Психологічна готовність до шкільного навчання передбачає і мотиваційну готовність, і достатньо високий рівень пізнавальної активності, опанування дитиною елементів навчальної діяльності, певний рівень вольового й соціального розвитку. Для успішного за¬своєння Шкільної навчальної програми необхідно навчити старшого дошкільника виокремлювати суттєве в предметах і явищах навколиш-нього життя, уміти порівнювати, знаходити спільні й відмінні риси, розмірковувати, робити висновки, логічно мислити; жити в колективі, спілкуватися з друзями й дорослими.
У зміст інтелектуальної готовності входить розуміння змісту на¬вчальних завдань, усвідомлення способів виконання, формування нави¬чок контрс)лю, самооцінки, а також достатнє коло знань, умінь, навичок у галузі ел ементарних математичних уявлень, рідної мови, грамоти.
Сьогодіні ми поведемо розмову про одну проблему, яка виникає пе¬ред дитячим садком і перед батьками напередодні вступу дитини до шко¬ли – чи треба вчити дитину читати з 4-5 років? Коли починати? Як це зробити? З одного боку, раннє навчання читання – це можливість швид¬кого інтелектуального розвитку, а з іншого – перевантаження дітей.
Дослідження психологів підтверджують це. Діти вже з чотирьох, а тим більше з п’яти років цілком можуть опанувати техніку читання. На¬вчившись читати в 4-5 років, дитина має можливість, не поспішаючи, вдосконалювати свої навички в школі. Перед тим, як починати її вчити читати, необхідно, щоб у неї з’явився хоч якийсь інтерес до читання.
Ми читали дітям цікаві казки, оповідання, вірші, розповідали, як важливо в житті вміти читати. Найважче для дитини в процесі чи¬тання – це читання прямих складів: злиття приголосного з наступ¬ним голосним. Тому ми взяли для читання таблиці Миколи Зайцева. По таблиці діти навчаються в ігровій формі читати одразу ж по скла¬дах, злито. Хоча практика показала, що діти розгублюються при вигля¬ді такої величезної (як для дитини) кількості окремих букв і складів.
Я і придумала низку казок, які наблизили до дітей до букв, зробили їх доступними, цікавими. Букви, які позначають голосні звуки – це в нас «сміливі букви», йотовані та м’який знак – «добрі», тут і чарівниця Читайка, і звірята, і дві веселі сестрички: Оленката Юлечка. Світ букв, який іде до дітей через казку, здається їм добрішим, світлішим, цікавішим.
Я показувала дітям казки, потім вони самі розігрували їх, малюва¬ли, робили аплікації, ілюструючи казки про букви. На таблиці в кож¬ної букви свій будиночок, своя пісенька, яку діти не лише співають, а й грають на металофоні. Попереду ще багато ігор-занять у «Моря¬ків», коли діти читатимуть курс корабля, морські терміни, повідомлен¬ня радіограм; у «Подорожі» – і на суші, і в космосі та ін. Тут тільки встигай за польотом дитячої фантазії, адже саме вони підказують час¬то тему майбутнього заняття.
Зауважимо, що увага дитини не стійка, тому заняття повинні тривати не більше ніж 10-15 хв, краще якщо це будуть два заняття по 8-10 хв. Урізноманітнюйте їх: і читання за азбукою, і розмальо¬вування нової букви, і дитячі кросворди, і знаходження відомих букв у іменах та прізвищах рідних для малюка людей.
Не слід забувати, що діти не лише читатимуть у школі, а й писа¬тимуть, тому так важливо, щоб вони вміли чути всі звуки в словах, розрізняли голосні й приголосні, а приголосні – м’які й тверді. Такі поняття дітям дуже важко зрозуміти й запам’ятати.
Отут на допомогу і прийшли мої казки, бо голосні звуки познача¬ються «сміливими» буквами, а «добрі» Оленчині букви пом’якшують приголосні. А ще діти розучили пісеньку про голосні та приголосні звуки. Особливо важко дітям розрізняти приголосні близькі за звучан¬ням: Ж – Ш, 3 – С, П – Б, Д – Т, Г – X. У цьому нам допомагає гра «Подарунки». Зіні (звук [з]) даруємо зайчика, козлика, зошита, а Соні (звук [з]) – санчата, листочок, лисичку.
Отже, через гру, через різноманітні завдання діти пізнають нашу мову, навколишній світ, самих себе.
Бажаємо не лякатися майбутнього навчання дитини в школі, а все¬ляти в неї віру в її сили, уміння, оптимістичне сприймання життя. Адже, життя, у якому є Ви і Ваша дитина – неповторна особистість – дійсно прекрасне!

Родина є основою держави. Без родини не можуть існувати наро¬ди. Родина – це рід, покоління людей зі спільними інтересами, спільною діяльністю, де всі шанують і допомагають одне одному.
Найсильніший вплив на формування душі й характеру дитини справляє мати, яка завдяки своїй любові може творити дива. Дитині потрібна і батькова увага й порада. Вагому роль відіграють у родині дідусі, бабусі, брати, сестри, інші родичі.
Родина – це перша школа найбільшого і найважливішого скар¬бу людини – рідної мови. Здорове родинне середовище запобігає денаціоналізації, протистоїть відчуженню. Правильне родинне вихо¬вання – запорука розвитку українського народу, основа формування фізичного й морального здоров’я дитини.
Родинне виховання – перша природна й постійно діюча ланка виховання національного. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна добитися значних змін у подальшому спільному вихованні молодого покоління. У родині закладається духовний стрижень особистості, основи її моралі, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.
Батьки як головні вихователі відповідають перед власною совістю, народом, державою за долю дітей, їхню моральну зрілість, вихованість. Національно свідомі батьки вважають виховання дітей священним обов’язком, усіма силами сприяють оволодінню ними скарбами куль¬тури як рідного, так і інших народів.
Основними завданнями родинного виховання є:
• формування моральних цінностей з позиції добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності;
• створення сприятливої трудової атмосфери в родині, праця дітей з ранніх літ на благо сім’ї, рідних і близьких;
• залучення дітей до чарівного світу знань через народні казки, пісні, прислів’я, приказки, думи, лічилки тощо;
• піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань ди¬тини;
• турбота про те, щоб кожна дитина нормально розвивалася, володіла рідною мовою, знаннями про довкілля (рідний край, приро¬ду тощо);
• залучення дітей до активної участі у народних звичаях, об¬рядах, виховання в них національної свідомості й самосвідомості, національного характеру тощо.
Впровадження Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» потребує оновлення стратегії й тактики взаємодії педагогів із батьками, зміни її векторів та акцентів, осучаснення пред¬мета розмов, розширення спектра життєво важливих проблем, на¬дання більшої щирості й відвертості зустрічам, їх конструктивності, неформалізованості.
Модернізація дошкільної освіти не може не торкнутися сучасної сім’ї, залишити родину стороннім спостерігачем змін, що відбуваються у першій ЇЇ ланці, не торкнутися її інтересів. Важливо залучати батьків до процесу оновлення змісту, форм і методів освіти своїх дітей, підтримувати бажання перенести доцільне в практику сімейного ви¬ховання.
Об’єднання зусиль допоможе створити широкий розвивальний простір, сприятливий для повноцінного буття дитини в сім’ї та дитя¬чому садку, розкриттю нею своїх сутнісних сил, становленню як ак¬тивного суб’єкта індивідуальної та колективної діяльності.
На часі складна й відповідальна просвітницька робота дошкільного закладу спрямована на розширення й поглиблення уявлень членів ро¬дини про сучасні навчальні заклади, роль вікових та індивідуальних особливостей дитини в її особистому становленні, сутність компе¬тентності як інтегративну якість особистості.
Батьки повинні встановити:
• влаштовує їх чи ні якість дошкільної освіти дитини;
• ставлення вихователів до малюка, характер спілкування, умови догляду;
• статус дитини в групі однолітків;
• вплив на неї педагога.
Вивчається також участь батьків вихованців у житті дошкільного закладу, групи (чи є членами батьківського комітету, чи надають по¬сильну допомогу, цікавляться життям групи, дитячого садка; чи діляться власним досвідом виховання та догляду; чи відвідують батьківські збори тощо). З’ясовуючи рівень задоволення батьків якістю дошкільної освіти, особливу увагу варто звертати на їхні запити: чого саме вони очікують від дошкільного закладу; як ставляться до запро¬вадження додаткових освітніх послуг, а головне – чи усвідомлюють, як обране ними додаткове навчання впливає на загальний розвиток дитини, її психофізичний стан.
Сьогодні вкрай важливо узгодити позиції та очікування педагогів і батьків, принаймні з основних напрямів, гуманізувати взаємодію, налаштуватися на потребу професійного та особистісного самовдо¬сконалення.
Для цього необхідно:
• ознайомити членів родини з ефективними методами і прийомами формування у дітей різних форм активності;
• розкрити важливість ролі матері й батька у вихованні хлопчика і дівчинки;
• формувати готовність розмовляти з дитиною на теми, які її цікавлять – про народження, сенс людського життя, любов, довіру, правду тощо;
• надати родинам допомогу у вихованні почуття впевненості в собі;
• переорієнтувати батьків із дорослої на дитячу модель буття ди¬тини в сім’ї тощо.
Отже, завдання педагога – не перетворити батьків на вчителів, які мають удома продовжувати навчальний процес, а зробити домівку місцем затишку, радості, відчуття комфорту й захищеності.
Важливо підказати родині, як у домашніх умовах організувати художньо-творчу, продуктивну діяльність, забезпечити оптимальний руховий режим дитини та створити розвивальне середовище в дитячій кімнаті.
Під час ознайомлення з програмою постає реальна потреба в ор¬ганізації просвітницької роботи з родиною. Адже батькам надзви¬чайно складно зрозуміти науковий виклад змісту й зорієнтуватися в ньому.
Робота із сім’єю передбачає врахування сучасних тенденцій роз¬витку стосунків між батьками й дітьми, їхніх технологій, ціннісних орієнтирів, особистісних якостей батьків і дітей, особливостей впливу сім’ї на становлення особистості дитини.
Зміст цієї роботи забезпечується:
• вивченням родинних традицій;
• спрямованістю на індивідуальні та міжособистісні зміни;
• вдосконаленням виховної функції сім’ї та функції первинної со¬ціалізації дитини;
• залученням родини до активного соціального життя.
Поряд із традиційними прийомами ознайомлення дітей зі світом людей (екскурсії, цікаві зустрічі, етичні бесіди, заняття з ознайомлен¬ня з довкіллям, спостереження, іфи соціальної тематики тощо) вар¬то залучати їх до складання родовідного дерева, розглядання родин¬них фотографій, ознайомлення з документами, листами, родинними реліквіями.
Отже, родина є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів родини полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками. Родина покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційної сфери особистості дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості в собі, компетентності у різних сферах життєдіяльності.
Виховання в родині здійснюється завдяки застосуванню специфіч¬них форм і методів впливу і спрямовується на особистий розвиток ди¬тини, її соціалізацію. У родині як першому соціальному середовищі визначається соціальний статус дитини, її права й обов’язки, заклада¬ється підґрунтя для становлення її світогляду й переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, соціальної поведінки.
Родинне оточення, особливості взаємин між членами родини сприяють формуванню соціального, фізичного й морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або, іноді, навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їхній поведінці, протиправної діяльності підлітків.